Сторінка
1

Фізико-географічна характеристика річкових басейнів

Особливості малих річок значною мірою залежать від геолого-геоморфологічних особливостей водозбору. Поверхня річкового басейну впливає на формування гідрографічної мережі та режим поверхневого стоку як безпосередньо, обумовлюючи довжину, похил і форму схилів, падіння та морфометричні особливості річища тощо, так і через інші компоненти ландшафту, які тісно пов'язані з рельєфом (ґрунти та рослинність).

Для рівнинної частини України характерна зональність ландшафтів, для гірських областей – вертикальна зональність (поясність). Північна частина України (Полісся) розташована в зоні мішаних лісів, середня – в лісостеповій зоні, а південна – в степовій. Фізико-географічні зони простягаються з південного заходу на північний схід. Північна межа Лісостепу проходить приблизно в напрямку Луцьк – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів, а південна – Первомайськ – Кременчук – Зміїв.

На різних етапах геологічної історії гідрографічна мережа суходолів безперервно перебудовувалася, в зв'язку з чим про пряму успадкованість можна говорити лише для великих річок (Дніпро, Дністер тощо), формування яких почалося ще в дочетвертинний період. Сучасні водозбори малих річок майже по всій території України формувалися протягом четвертинного періоду, а більшість з них – у післяльодовиковий. Відносна молодість цих річок позначається і на нестабільності геоморфологічної ситуації в межах їхніх басейнів, активізації або згасання тих чи інших процесів, міграції вододілів тощо.

Більшість малих річок мають досить чітко окреслені долини, де виділяються річища і заплави, складені сучасним алювієм, три-чотири (у Карпатах – до восьми) рівні надзаплавних терас. Проте чіткість окремих елементів річкових долин, їх будова, характер поверхні та інші геолого-геоморфологічні ознаки, в тому числі конфігурація і особливості водозбірної площі, малюнок гідрографічної мережі тощо, на території України змінюються у широких межах. Водночас простежується певна спорідненість у будові рельєфу басейнів малих річок, розташованих у межах одного геоморфологічного регіону. Це дає змогу виділити в межах республіки кілька великих геоморфологічних регіонів з подібними рисами будови поверхні водозборів малих річок.

Полісся. Дещо похила на північ поверхня Полісся розчленована повноводними річками, зарегульованими здебільшого численними озерами та болотами. Водозбори річок характеризуються незначною глибиною врізу, поступовим переходом від інтенсивно заболочених заплав та надзаплавних терас до низьких і часто також заболочених вододілів. Рельєф басейнів малих річок ускладнюється численними карстовими формами рельєфу (западини, озера). Розвинуті еолові утворення (горби, пасма, дюни), здебільшого закріплені сосновими лісами.

Для малих річок Поділля характерний глибокий вріз вузьких, часом каньоноподібних долин і своєрідна лівобережна асиметрія межиріч. Рельєф багатьох малих водозборів ускладнюється виходами твердих вапняків (товтри) та поширенням вапнякового і гіпсового карсту.

Азово-Придніпровська височина. Глибоко врізані річкові долини, як правило, звужені, з невиробленими порожистими річищами. Виняток становлять лише малі річки Запорізької височини, де долини мають переважно широке дно, заокруглені схили з чіткою асиметрією.

Придніпровська низовина. За особливостями морфології поверхні в межах регіону виділяються:

Середньодніпровська терасова рівнина, де переважають широкі, слабоврізані, інтенсивно заболочені долини річок (незважаючи на розвиток на значній частині рівнини лесових порід, яри і балки поширені мало, хоча на придніпровських водозборах часто трапляються старорічища, озера, дюнні утворення);

Полтавська акумулятивна лесова рівнина, де основу сучасного рельєфу становлять плоскі степові вододіли, розділені широкими і глибокими долинами річок, басейни яких ускладнені яружно-балковими формами.

Середньоросійська височина заходить на територію республіки своєю південно-західною окраїною. Вузькі балкоподібні у верхів'ях долини малих річок (притоки Псла, Ворскли, Сіверського Донця) у нижній течії розширюються і мають виразні комплекси надзаплавних терас (до 3-4 терасових рівнів). Круті праві схили долин розчленовані ярами та балками. Поверхня водозборів часто ускладнюється останцями та незначними блюдцеподібними западинами. Своєрідністю рельєфу виділяється безлесова Ямпільська ділянка з неглибокими долинами, заболоченими заплавами, плоскими низинними берегами, на яких місцями збереглися піщані дюни.

Донецька височина. Водозбори малих річок визначаються глибоким врізом ерозійних форм, поширенням яружно-балкового розчленування, асиметричною будовою більшості річкових долин і балок. Аномально виглядає в регіоні відносно слабо розчленована поверхня басейну р. Вовчої.

Причорноморська низовина. Басейни малих річок відрізняються незначним розчленуванням (виняток становить перерізане неглибокими долинами та балками межиріччя Дніпра і Південного Бугу). У більших долинах виділяють від 3 до 5 терас. На вирівняній поверхні водозборів чітко виділяються численні замкнуті западини (поди), здебільшого просадочного походження. Схили окремих долин ускладнені зсувами. Своєрідністю рельєфу виділяються Нижньодніпровська давньодельтова рівнина з піщаними масивами (Олешківський, Основ'янський та ін.) та заболочена і інтенсивно розчленована гідрографічною мережею дельта Дунаю.

Керченсько-Таманська низовина. Водозбори малих річок на північному сході низовини характеризуються горбастим рельєфом, своєрідність якого підкреслюється поширенням численних грязьових сопок, а у прибережній смузі – солоними озерами, що являють собою давні морські лагуни. Південно-західна частина низовини відрізняється переважанням балково-улоговинного рельєфу, сформованого на лесовидних породах.

Водозбори гірських регіонів України за геоморфологічними ознаками суттєво відрізняються від описаних вище басейнів малих річок на рівнині. Головні ознаки поверхні гірських водозборів: високий ступінь розчленування (особливо вертикального), загальна спрямленість і звуженість долин, які часто мають форму ущелин чи навіть каньйонів, невиробленість поздовжнього профілю річища, приуроченість долин до ліній новіших розломів і скидів. Тектонічна нестабільність молодих ерогенних регіонів відбивається у збільшенні кількості терасових рівнів, серед яких переважають ерозійні та цокольні (на відміну від акумулятивних терас, які домінують на рівнині).