Сторінка
3

Вік, форми і розміри землі. Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу. Побудова поперечного геоморфологічного профілю та його аналіз

В залежності від спрямування діяльності зовнішніх агентів (води, вітру, льодовиків тощо) розрізняють форми рельєфу акумулятивні і денудаційні. Акумулятивні форми утворюються за рахунок нагромадження матеріалу (бархани, дюни, моренні горби). Денудаційні (руйнівні або вироблені) форми рельєфу формуються при винесенні матеріалу (яри, карстові лійки тощо).

Одним з найважливіших етапів геоморфологічного аналізу будь-якої території є встановлення генезису форм рельєфу, тобто, визначення причин і умов їх утворення, а точніше - ви­значення факторів, які зумовили утворення тієї чи іншої форми (ерозійні, дефляційні, гляціальні тощо).

Сукупність генетичне пов'язаних між собою форм рельєфу, взаємоподібних за будовою і віком та поширених на певній території, розглядають як генетичні типи рельєфу (на­приклад, яружно-балковий рельєф лісостепової України, водно-акумулятивний рельєф Полісся).

У геоморфології великого поширення набула класифікація форм рельєфу за їх розмірами:

1. Мегаформи (планетарний рельєф) займають велетенські площі і утворюють найбільші комплекси рельєфу - материки і океанічні западини. Часто до мегаформ відносять і великі ді­лянки планетарного рельєфу площею у сотні тисяч і мільйони квадратних кілометрів (Східно-Європейська рівнина, Великий Кавказ, Карпати тощо).

2. Макроформи (від грецьк. -"великий", "довгий") є складовими частинами мегарельєфу Землі і охоплюють площі у десятки і сотні тисяч квадратних кілометрів. До макроформ належать окремі хребти або западини якої-небудь гірської країни, значні ділянки крупних рівнин тощо. На Україні, наприклад, до макроформ можна віднести окремі частини Східно-Європейської рівнини (Поліська низовина, Подільська височина тощо), Карпат (Бескиди, Горгани, Вододіль­ний хребет тощо), Криму (Головне, Внутрішнє, Зовнішнє пасма).

3. Мезоформи (від грецьк.- "середній", "проміжний") займають за розмірами своєрідне про­міжне становище між макро- і мікрорельєфом, і здебільшого охоплюють площі у десятки (іноді - сотні) квадратних кілометрів. До мезоформ відносять долини річок, яри, балки, відгалуження гірських хребтів, кінцево-моренні пасма тощо.

4. Мікроформи (від грецьк. - "малий") рельєфу являють собою порівняно незначні нерівно­сті, якими ускладнюється поверхня макро- та мезоформ. До мікроформ рельєфу, наприклад, відносять степові блюдця та поди, карстові лійки, конуси виносу, берегові вали тощо.

5. Нанаформи (від грецьк. - "карликовий") - це найменші нерівності, що ускладнюють по­верхню мікроформ та форм рельєфу більш високих рангів (купини на болотах, кротовини, еро­зійні вибої тощо).

Розміри форм рельєфу часто віддзеркалюють їх генетичну специфіку. Так, якщо форми мега- і макрорельєфу утворюються при визначальній дії ендогенних (внутрішніх) сил Землі, то форми менших розмірів виникать переважно внаслідок прояву екзогенних (зовнішніх) проце­сів, у тому числі і під дією антропогенезу, під яким розуміють перетворення рельєфу у процесі діяльності людини (антропогенне походження можуть мати не тільки нана- та мікроформи, але часто й мегарельф - наприклад, гідротехнічні перетворення, спорудження каналів тощо).

Виходячи з генетичних особливостей утворення різних форм поверхні, у геоморфології часто мегаформи рельєфу називають геотектурами, макроформи - морфоструктурами, мезоформи - морфоскульптурами (хоч з подальшого буде видно, що подібний поділ не зовсім повно відпові­дає змісту цих понять).

2.2. Елементи форм рельєфу

Кожну форму рельєфу можна уявити у вигляді геометричного тіла, обмеженого характерни­ми точками та лінійними елементами. І хоч реально жодна з форм рельєфу (за дуже незначними винятками) не має чітких геометричних обрисів, визначення окремих елементів "геометризованих" форм є чи не єдиним шляхом до кількісних оцінок земної поверхні та окремих її ділянок, що має надзвичайно важливе практичне значення (у подальшому ми зупинимося на цій проб­лемі більш детально).

У природі геоморфологічний аналіз окремих форм рельєфу найчастіше починають з най­простішого - виявлення особливостей поверхонь (граней), що обмежують цю форму. Крім загаль­них розмірів таких поверхонь особливе значення надається їх похилу до горизонтальної площи­ни, в зв'язку з чим всі поверхні поділяють на субгоризонтальні (з кутами похилу менше 2°) та схили (кут похилу більше 2°). За формою розрізняють поверхні рівні, увігнуті та опуклі.

При перетині двох суміжних граней утворюються ребра (так формуються лінії вододілів, тальвеги річкових долин, ярів, балок тощо).

При перетині трьох і більше поверхонь утворюються гранні кути, з положенням яких по­в'язується формування окремих вершин, дна карстових лійок та інших характерних-точок ре­льєфу. Проте у природі ребра, і особливо гранні кути, зберігають свою геометричну виразність дуже рідко. У переважній більшості випадків вони під дією різноманітних агентів досить швидко втрачають свої морфологічні ознаки і набувають округлих форм.

Серед інших лінійних елементів рельєфу часто виділяють бровки (місця зміни крутизни) та підошви схилів.

Рис. 1. Головні елементи рельєфу:

1 – горизонталі; 2 – вершини; 3 – сідловина (перевал); 4 – лінія вододілу; 5 – лінії підошви схилів; 6 – лінії перегинів (бровки); 7 – лінії тальвегів.

3. Побудова поперечного геоморфологічного профілю та його аналіз.

Постійні водотоки (струмки, ріки) утворюють найпоширеніші і найвиразніші форми рельєфу в усіх частинах суші, а в умовах гумідного (вологого) клімату формують своєрідний долинний комплекс поверхні, основу якого становлять річкові долини та вододіли між ними.

Річкові долини - це утворені ріками лінійні від'ємні коритоподібні форми рельєфу, для яких притаманний похил від витоків до гирла. Річкові долини у горах відрізняються значними глибинами врізу (іноді до 1,0-1,5 км), а на рівнинах - шириною, яка обчислюється кілометрами (в окремих випадках - десятками кілометрів). Відмінності у формі й особливостях будови, річкових долин залежать від багатьох факторів, серед яких: маса і швидкість потоку води, висотне розташування базисів ерозії, геологічна будова та структурні особливості території, спрямування та інтенсивність новітніх і сучасних тектонічних рухів тощо. У всіх випадках річкові долини є результатом комбінованого прояву ерозійної і акумулятивної діяльності потоку, хоча співвідношення між цими двома головними напрямками роботи постійно змінюється, як у часі, так і в просторі.