Сторінка
5

Вік, форми і розміри землі. Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу. Побудова поперечного геоморфологічного профілю та його аналіз

Згадані та інші процеси можуть повторюватися, накладатися один на одного, в зв'язку з чим кількість терас, їх висота і будова є індивідуальними рисами окремих річкових долин і навіть окремих ділянок долин. Так, на р.Вілюй (Східний Сибір) відмічено 22 терасових рівні, на Дніпрі - шість, а на більшості середніх річок рівнинної України кількість надзаплавних терас не перевищує 2-3.

Відносний вік утворення терас визначається за їх положенням над найнижчим (меженим) рівнем води у руслі - чим вище розташована тераса, тим раніше вона утворилася. Враховуючи, що на сучасному етапі відбувається формування заплавного рівня долини, кожну заплаву можна розглядати як майбутню терасу. Тому відлік більш давніх за часом утворення терас ведеться від заплави: перша надзаплавна тераса, друга надзаплавна тераса і так далі. У кожної тераси можна виділити кілька основних елементів - майданчик (власне поверхня тераси), уступ або укіс (більш або менш виразне урвище до майданчика прилеглого знизу терасового рівня), бровку та тиловий шов.

За особливостями будови виділяють три головних типи річкових терас: акумулятивні (складені повністю алювіальними відкладами), ерозійні (майже цілком "вирізані" річкою у корінних породах, лише подекуди перекритими незначним алювіальним плащем) та цокольні (у них нижня частина уступу - його цоколь - складена корінними породами або древнім алювієм, а зверху перекривається товщею алювіальних відкладів, що відповідають часу формування тераси).

Оскільки кожна з терас утворюється з колишніх заплав, поверхня терас ускладнюється тими ж формами мікрорельєфу, що були поширені і на заплавах (гриви, старі річища, прируслові вали тощо), тільки виразність цих форм зменшується із збільшенням віку терас.

Морфологічні та генетичні типи річкових долин. Особливості геологічної будови місцевості та історичні умови формування річкових долин зумовлюють їх індивідуальність і неповторність, яка насамперед простежується через форму поперечного профілю долини.

Так, у гірських районах, де відбуваються інтенсивні підняття, утворюються тіснини (глибоко врізані долини з майже вертикальними схилами), ущелини (глибокі долини V- подібної форми з опуклими схилами) та каньйони (відрізняються від ущелин східцеподібною формою схилів, зумовленою нерівномірною твердістю порід). Подібні типи долин зустрічаються і в горах України (Великий каньйон Криму, Бельбекський каньйон у тому ж Криму). Більшість передгірних і рівнинних річок мають долини ящикоподібної (коритовидної) форми. Такі долини в мають широке дно, де русло займає порівняно невелику частину. Саме у таких-долинах формуються заплави, а на схилах - комплекси надзаплавних терас.

Долини дуже чутливо реагують на зміни геологічної будови територій, через які протікає ріка. Лише на порівняно невеликих ділянках з горизонтальним заляганням однорідних за літологією пластів зустрічаються нейтральні долини. У переважній більшості випадків морфологія долин прямо залежить від структурних особливостей території (рис.2).

Однією з важливих особливостей поперечних профілів річкових долин є їх асиметричність, тобто різна крутизна (а часто і різний характер будови) лівого і правого схилів до чини (рис. 3). Здебільшого характер асиметрії схилів змінюється по довжині долини, проте у природі досить часто спостерігаються і стійкі прояви асиметрії річкових долин. Так, у північній півкулі переважає так звана "правобережна" асиметрія, коли праві береги річкових долин вищі і крутіші від лівих. Серед причин, що зумовлюють стійку асиметрію долин, виділяють тектонічні (проявляються через літологію і геологічні структури – наприклад, (лівобережна асиметрія долини Дністра на Поділлі), планетарні (прояв сили Коріоліса, пов'язаної з обертанням Землі навколо осі), екзогенні (нерівномірність схилових процесів на бортах долини) тощо. При тривалому розвитку рельєфу асиметрія річкових долин зумовлює і загальний асиметричний характер будови межиріч, отже відбивається у всій морфології поверхні.

З геоморфологічних позицій величезне значення мають плазові особливості долинного рельєфу. Сукупність річкових долин, розміщених на певній території, називають річковою (долинною) мережею, а сукупність водотоків різних розмірів, які утворюють зрештою єдиний поверхневий водотік, називають річковою системою. У кожній річковій системі виділяють головну ріку, що впадає у певний водний басейн (море, озеро тощо) та її притоки. Площа, з якої здійснюється стік води у річку, утворює водозбір {басейн) цієї ріки, а відносно підвищені ділянки рельєфу, які розділяють басейни сусідніх річкових систем, називають вододілами (найвищі точки вододілів утворюють вододільну лінію).

Річкові долини у плані формують своєрідні малюнки гідрографічної мережі, притаманні окремим структурно-геоморфологічним типам поверхні. Так, деревоподібний тип долин має найбільше поширення на рівнинах, перистий тип притаманний поздовжнім долинам складчастих областей, ортогональний - розломним зонам складчастих областей та розбитим глибинними розломами ділянкам рівнин (ріки Поділля), паралельний найчастіше спостерігається на похилих передгірних рівнинах та молодих морських низовинах (в Україні - Прикарпаття, Причорномор'я), радіальний тип поширений у міжгірних улоговинах та на окремих активних куполоподібних геологічних структурах.

Розвиток суміжних річкових долин часто ускладнюється перехватами водотоків, які зрештою призводять до перебудови всієї системи флювіальних процесів на цій території, а отже і до зміни морфоскульптури поверхні в цілому.

Надзвичайне поширення і різноманітність геоморфологічного прояву флювіальних процесів призводить до формування своєрідних типів флювіального рельєфу, які визначають основні риси сучасної поверхні на окремих (часом досить значних за площею) територіях. Серед них відзначимо насамперед долинний тип рельєфу, який утворюється комплексами річкових долин і має найбільше поширення серед морфоскульптур помірного поясу. На лесових височинах лісостепової і степової зон України домінує яружно-балковий, тип рельєфу. В умовах поширення щільних глинистих порід та сухого клімату тимчасові водотоки утворюють своєрідний сиртовий тип флювіального рельєфу, що являє собою чергування розложистих косогорів та широких знижень між ними (Общий Сирт у Заволжі та ін.). Специфічний тип рельєфу, створений тимчасовими водотоками у посушливих передгір'ях, який являє собою хаотичні комбінації переплетених яружних систем і ерозійних останців на міс