Сторінка
3
Головне завдання межування полягало у реєстрації казенних та інших земельних володінь. На кожний обмежований маєток і повіт складалися межові книги і плани з указаниям
землевласників, місця розташування і загальної кількості земель, їх розподілу за угіддями, а потім складався перелік угідь у провінціях і губерніях. До планів додавалися алфавітні реєстри з характеристикою землеволодінь і відображенням змін, що відбувалися. Крім того, при межуванні складалися економічні описи, що містили відомості про якість орних земель. Поряд з межовими закладами, відомості про землю збирали багато інших відомств без достатнього узгодження між собою.
Переведення оброку державних селян з душ на землі викликало необхідність збору більш повних даних про належність, кількість, якість і оцінку земель. У 1837 р. у Росії було організовано Міністерство державного майна, яке першочерговим завданням проголосило рівність грошових зборів з державних селян шляхом диференціації податків на основі визначення дохідності земель у різних губерніях країни. Для розробки методики земельного кадастру створена спеціальна комісія, яка запропонувала скласти нормальну класифікацію грунтів із визначенням врожайності кожного класу за кліматичними зонами, що дозволило місцевим оцінним комісіям відступати від цієї класифікації лише у непередбачених і досить важливих випадках; для визначення чистого доходу виробити табель середніх цін на зерно у волостях; скласти таблиці визначення дохідності робочих днів, необхідних для обробітку однієї десятини важкого, середнього і легкого ґрунту, при різних нормах внесення добрив.
Кадастрові роботи, проведені Міністерством державного майна, мали велике значення для вивчення селянських земель. Вони дали необхідні відомості про розміри земель, їх розподіл за угіддями, урожайністю і дохідністю. При цьому врожайність культур і чистий дохід визначали не взагалі, а пристосовували до певних груп грунтів із з'ясуванням причин, що впливають на збільшення або зменшення врожаю.
У другій половині XIX ст. Росія вступила на капіталістичний шлях розвитку. Капіталістичний спосіб виробництва вимагав нової єдиної податкової системи замість феодально-розрізнених систем оподаткування. Починаючи з 70-х років XIX ст. земельно-оціночні роботи в Росії проводились земствами і називались земським земельним кадастром. Ці
роботи відрізнялись широтою природно-історичних та економічних матеріалів, залучених для оцінки земель, а також різноманітністю прийомів і методів вивчення та оцінки земель.
Істотний недолік земського земельного кадастру -недооцінка кількісного обліку земель. Він проводився на основі існуючих планових матеріалів генерального або спеціального межування, які значною мірою застаріли і в багатьох випадках не відповідали фактичному стану земель.
Незважаючи на недоліки, земський земельний кадастр мав багато позитивного. Його перевага перед західноєвропейськими земельними кадастрами полягала у високій якості виконання земельно-оціночних робіт. Матеріали земельного кадастру, в яких наведено ретельний опис земель і подано їх класифікацію, мають велику наукову цінність. У них науково обгрунтовані дані з теоретичного ґрунтознавства, генезису і географії ґрунтів.
Земельно-оціночні роботи проводились в основному за принципами професора В. В. Докучаева, який був засновником методики оцінки якості ґрунту за його природними властивостями з урахуванням урожайності сільсько-' господарських культур. Його природно-історичний метод бонітування ґрунтів на прикладі Нижегородської губернії (1882 — 1886 pp.) полягає у всебічній класифікації ґрунтів за геологічними, хімічними і фізичними властивостями. В основу бонітування ґрунтів у земельному кадастрі Нижегородської губернії було покладено природно-історичне вивчення території і, в першу чергу, обстеження ґрунтів. Докучаев критично поставився до складання кадастру без класифікації ґрунтів і розробив метод оцінки якості землі за ґрунтами. Відзначаючи складність і новизну вивчення ґрунтів з метою їх порівняльної оцінки, В.В. Докучаев писав, що подібна праця - перший досвід у Росії, що мав небагато попередників за кордоном.
Головна увага під час виконання земельно-оціночних робіт у Нижегородській губернії приділялась дослідженню ґрунтів, а все, що стосувалося рельєфу і геології місцевості, вивчалось лише в межах, необхідних для дослідження ґрунтів. При бонітуванні ґрунтів враховувались природні умови, які дозволяли поділити територію кожного повіту на мікрорайони. У межах
мікрорайону виділяли ґрунтові розряди, за природними особливостями яких складали поступово знижувальний ряд.
Бонітування фунтів у межах мікрорайону виконували на основі аналізу геологічних, фізичних і хімічних властивостей грунту та підсумовування цих властивостей за допомогою графічних кривих, що виражали хімічний склад (за методом професора Менделєєва); вбирну здатність грунтів; середню за фізичними властивостями, одержану із комбінації дев'яти кривих (хімічний склад і різні фізичні властивості ґрунтів), та середню за геологічними особливостями (потужність орного горизонту і вміст у ньому перегною). Ці криві підсумовувались в одну середню оцінну криву, яка графічно виражала бонітування оцінюваних ґрунтових груп.
У природній продуктивності ґрунтів, тобто здатності давати врожай, В. В. Докучаев вбачав найбільш відчутний і найбільш постійний чинник цінності та дохідності земель і тому вважав, що природну продуктивність ґрунту слід досліджувати найбільш досконало і точно.
Докучаев вважав, що правильне бонітування можливе лише в тому випадку, коли в основу поділу земельних угідь на класи, розряди, ґрунтові групи будуть покладені перш за все ґрунти, їх природні властивості, як найбільш об'єктивні і надійні показники [7]. Необхідно всебічно вивчити властивості самих ґрунтів і потім встановити їх відносну цінність, тобто проводити бонітування. На основі такого всебічного вивчення ґрунту в польових і лабораторних умовах здійснювалось його бонітування за стобальною шкалою, причому найліпший ґрунт (чорнозем плато) оцінювався в 100 балів, а всі інші — відповідно нижчими балами.
Вважаючи грунт засобом виробництва і предметом праці, що змінюється внаслідок господарської діяльності людини, В.В.Докучаев ділив роботи з оцінки земель на дві складові частини:
1) дослідження природної продуктивності ґрунтів на основі геологічних, хімічних і фізичних їх особливостей;
2) поряд з таким дослідженням і на його основі сільськогосподарське, статистико-економічне обстеження земель залежно від природних умов місцевості. Якщо роботи щодо дослідження природної продуктивності ґрунту проводились
спеціалістами-ґрунтознавцями виключно на базі наукових даних, без участі місцевих жителів, то у сільськогосподарському економічному обстеженні повинні були брати участь як спеціалісти-статистики, так і місцеві земельні органи, а також краєзнавці.
Завантажити реферат