Сторінка
2

Рекультивація земель під час будівництва доріг

Рис. 8.3. Параболічний профіль притрасового резерву параболічного обрису

1 - насип; 2 - резерв; 1:т - закладання укосів; В - ширина земельного полотна.

Частину ґрунту, що складений у купу в процесі рекультивації, використовують для землювання, яке проводять з метою підвищення родючості малопродуктивних земель за наявності таких угідь і можливостей під'їзду до них. Воно буває суцільне, вибіркове, звичайне і комбіноване.

Суцільне проводять на ділянках із ґрунтами однорідного гранулометричного складу, вибіркове - на ділянках із вираженим рельєфом. За звичайного землювання ґрунт, що привозять, планують по поверхні місцевого ґрунту без змішування; за комбінованого - із змішуванням за два етапи згідно з передбаченою нормою.

Під час землювання іноді застосовують такі протиерозійні заходи: проводять вологозберігаючий обробіток ґрунту, вирощують ґрунтозахисні культури і трави, регулюють поверхневий стік, засипають промоїни та яри перед нанесенням родючого шару ґрунту.

Процес рекультивації територій більш трудомісткий і тривалий під час спорудження доріг у складних умовах.

Наприклад, у зоні вічної мерзлоти насамперед прагнуть зберегти існуючий ґрунтовий покрив. Для цього з кожного боку земельного полотна відводять спеціальні захисні смуги шириною не менше як 100 м, в яких забороняються будь-які земельні та осушувальні роботи, проїзд транспортних засобів тощо.

У процесі рекультивації притрасових кар'єрів у цій зоні поряд із традиційними способами висівання місцевих видів багаторічних трав (тонконіг, костриця, ситник лучний та ін.) і різнотрав'я (хвощ, куничник, осока) на торфовому ґрунті ефективним виявляється застосування так званої живої кришки. Вона являє собою роздроблений верхній шар тундрового покриву, з якого виготовляють мульчу і наносять її гідравлічним способом разом з добривом на сплановану поверхню. Витрати мінеральних добрив становлять близько 100 кг/га (за діючою речовиною). У разі використання такої живої кришки стійкий трав'яний покрив утворюється через 2-3 роки, а без неї - через 4-5 років.

Ще більшої уваги з точки зору рекультивації потребують території, порушені будівництвом доріг в умовах сипучих пісків. Автомобільні дороги в цих умовах бажано трасувати по широких міжурядових пониженнях і найбільш задернованих масивах; напіврозбиті та бархатні масиви піску слід обходити або перетинати у найбільш вузьких місцях. Під час спорудження доріг у пісках слід уникати глибоких вимоїн і високих насипів, розміщуючи земельне полотно по можливості на рівні з поверхнею землі або в насипах заввишки 0,2-0,3 м. Рекультивація у цих випадках пов'язана із закріпленням верхнього шару ґрунту.

Існує багато способів закріплення піщаних масивів. Найпоширенішим і найнадійнішим є фітомеліорація, тобто створення у придорожній смузі зелених масивів. Для цього використовують такі сухостійкі зелені насадження, як черкез, саксаул, вандин тощо. У посушливих місцевостях саджанці приживаються не всі, тому процес озеленення, як правило, триває декілька років.

У випадку закріплення піщаних масивів від розвіювання у період садіння саджанців поверхню можна вкривати в клітину очеретяними або солом'яними матами розміром 2x1 м. Сильно рухомі піски після садіння саджанців додатково закріплюють в'яжучими матеріалами і бітумною емульсією, трансформаторним маслом, сирою нафтою тощо.

Надійний спосіб захисту автомобільних доріг від засипання піском - створення обабіч дороги спланованої смуги для без-акумуляційного перенесення піску з одного або двох боків вітрів.

У процесі планування смуги верхній шар грунту порушується і стає менш стійким проти розвіювання. Для закріплення піску рекомендується обабіч дороги влаштовувати суцільні фіксовані в'яжучими матеріалами смуги завширшки 10 м, а за ними паралельно дорозі створювати вузькострічкові смуги завширшки 1 м з відстанями між ними 2 м.

Автомобільні дороги потребують великої кількості кам'янистих матеріалів, які добувають у стаціонарних або тимчасових кар'єрах. Після спорудження дороги або вироблення кар'єру його повністю або частково закривають. Важливим етапом при цьому є рекультивація вироблених територій.

Рекультивація кам'яних або піщаних кар'єрів утруднюється внаслідок недостатньої кількості ґрунту для утворення верхнього родючого шару по підошві виробки і на укосах.

Рекомендована література

1. Кабаненке В.П. Плодородие рекультивированных земель и пути его повышения // Вопросы биологии, селекции и агротехники полевых и плодовых культур: Тр. ДСХИ. - Днепропетровск, 1979. - С. 37-47.

2. Калінін M.I. Лісові культури і захисне лісорозведення. - Львів: Світ, 1994. -296с.

3. Калишевский В.Н. Эффективность совместного складирования отходов обогащения и вскрышных пород. - Горный журнал. - 1981.- № 2.-С. 25-27.

4. Карлович С.З., Арбузов С.К., Акопов М.И. Выращивание сельскохозяйственных культур на рекультивированных землях // Рекультивация ландшафтов, нарушенных промышленной деятельностью.- Катовице, 1980.-Т. 1.-С. 134-147.

5. Карлович С.В., Акопов М.Н. Рекультивация нарушенных земель и их использование в сельскохозяйственном производстве // Задачи земле-устроительтных органов в реализации Продовольственной программы СССР.-М., 1984.-С. 112-115

6. Карташева Г.Г. Химический состав деревьев и кустарников, произрастающих на уступах угольного разреза // Растения и промышленная среда: Сб. научи, тр. Урал. гос. ун-та. - Свердловск, 1984. -С. 72-77.

7. Келеберда Т.Н. Интенсификация роста лесных культур на техногенных грунтах. - Вестник с.-х. науки, 1981. - №1. С. 19-39-143.