Сторінка
18

Українська революція 1917-1918 рр.

2.3 Законодавча діяльність Центральної Ради

Проголошення У HP докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулювання найважливіших проблем життя країни.

25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким "до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституції виключне й непо­дільне право видавати закони для Української Народної Республіки належить Центральній Раді", а "право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секре­тарям Української Народної Республіки". Разом з тим цей закон не підтвердив дію "всіх законів і постанов", які мали чинність на території У HP до 27 жовтня (тобто російського законодавства) і не були скасовані Універсалами, законами і постановами Центральної Ради й Генерального Секретаріату. Водночас розпочався процес формування власної правової системи.

В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки". Це був най­більший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламентували порядок організації й прове­дення виборів.

Закон затверджувався в два етапи. Спочатку, 11 листопада 1917 p., Центральна Рада ухвалила його перший розділ, що склада­вся з десяти глав: "Загальні статті" (у ній, зокрема, наводився перелік "виборчих округ"); "Про виборче право" (відповідно до ст. З "право участі в виборах до Установчих зборів Української Народної Республіки мають громадяни Російської республіки обох полів, котрим до дня виборів вийде 20 років", позбавлялися ж виборчих прав "засуджені правосильними судовими вироками", "невиплатні боржники, признані правосильною судовою установою зловмисними банкротами", "служащі у війську, що самовільно покинули військо", а також "члени роду, що царював в Росії");

"Про установи, котрі відають проведенням виборів до Українських Установчих Зборів" (ці функції належали "головній, окружним, повітовим і городським комісіям по справах виборів до Українських Установчих зборів та дільничним виборчим комісіям" (головній комісії, яка обиралася Центральною Радою у складі 16 осіб, доручалося, зокрема, "загальне пильнування ходу виборів і обміркову­вання засобів, необхідних для їх прискорення", а також "вироблен­ня і видання загальних інструкцій і постанов на доповнення чи розвиток цього закону та інструкцій про його здійснення"); "Про виборчі списки", "Про кандидатські списки", "Про подавання і підрахунок виборчих карток", "Про встановлення результату вибо­рів" (в основу покладалася пропорційна система), "Про порядок вступления на місце членів, які виступають з Українських Устано­вчих зборів", "Про забезпечення вільності і правильності виборів" (цей закон прямо встановлював систему покарань за ті чи інші порушення — наприклад, "винуватий в самовільнім здійманні, розірванні, закритті або зміненні привселюдно виставлених вибор­чих відозв, оповісток або списків, які виходять від груп виборців", карався арештом на строк до одного місяця або штрафом до 100 крб.); "Про трати на вибори до Українських Установчих зборів".

16 листопада Центральна Рада затвердила другий розділ закону про вибори до Українських Установчих зборів, три глави якого визначали специфічні особливості виборів "в армії, флоті і тилу". Законом було затверджено ще й "Правила про спільну з цивільним населенням участь в виборах частин армії і флоту" та "Інструкцію для користування розділом першим Закону про вибори до Устано­вчих зборів Української Народної Республіки".

Вибори мали відбутися 27 грудня 1917 p., а Установчі збори відкритися — 9 січня 1918 р. В деяких округах вибори справді пройшли. Потім війна відсунула вибори на другий план, і лише 11 квітня Мала Рада ухвалила провести їх 12 травня там, де вони не відбулися.

Досить неоднозначно розвивалася діяльність Центральної Ра­ди в сфері, умовно кажучи, "правового забезпечення економічної реформи ". Тодішня ідеологія цих перетворень визначалася проголо­шеними III Універсалом гаслами "упорядкування праці робітницт­ва", "доброго упорядкування виробництва", "рівномірного розпроділення продуктів споживання". Відповідно Центральна Рада мала виробити правові підходи до реалізації своєї концепції "соціальне орієнтованої" і "керованої" економіки, однак вона не досягла цієї мети, насамперед через політичні причини, хоча в той же час прийняла ряд важливих актів.

На перший план вийшла проблема власної валюти — в умовах кризи грошового обігу. На початку січня Центральна Рада ввела вдію Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів У HP. Закон встановлював, що вони випускаються Державним банком в розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу.

Деякі акти регламентували оподаткування. Зокрема, відповідно до закону від 9 грудня 1917р. всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на території УНР, визнавалися "прибутками державного скарбу УНР". Генеральний Секретаріат закликав населення сумлінно і своєчасно вносити податки.