Сторінка
5

Українська революція 1917-1918 рр.

Поступово фабзавкоми були утворені практично на всіх підп­риємствах України. Наприкінці травня відбулася конференція зав­комів Харкова, на якій була сформована Рада завкомів металообро­бної промисловості. 22 червня пройшли збори представників об'є­днаних завкомів Придніпров'я. Здійснювалась також робота щодо узагальнення досвіду діяльності фабзавкомів і профспілок, які все більше ставали засобом залучення трудящих до активної політичної діяльності.

За робітниками шляхом створення своїх комітетів пішли сол­дати та матроси. Солдатські та флотські комітети стали повсюдно виникати після виходу постанови солдатської секції Петроградської Ради від 1 березня, відомої під назвою наказу № 1 по гарнізону Петроградського військового округу. Постановою було запропоно­вано утворити в усіх військових частинах виборні солдатські комі­тети, на які покладалося завідування усім внутрішнім розпорядком життя підрозділів і частин. У політичних виступах військові частини мали підпорядковуватись тільки Раді та своїм комітетам. Зброя ставилася під контроль ротних та батальйонних комітетів. Відміня­лося титулування офіцерів, заборонялося брутальне поводження з солдатами.

Армія та її позиція мали велике значення у політичному житті України, оскільки українська територія була театром воєнних дій Південно-Західного фронту, тут знаходилися також його і Румунсь­кого фронту тили. Київський і Одеський військові округи були найбільшими в країні. Основна частина Чорноморського флоту, яка обслуговувала Румунський та Кавказький фронти, розташову­валася в Севастополі. Всього у військах і на флоті в межах України знаходилась майже половина особового складу діючої армії напере­додні повалення царизму — 3250 тис. солдат і офіцерів та 40 тис. моряків. Крім того, в тилових гарнізонах України розміщувалося приблизно 400 тис. солдатів і офіцерів.

В армії утворювалися солдатські комітети — ротні, батальйон­ні, полкові, бригадні, дивізійні, корпусні, армійські та фронтові, а на флоті — матроські. Вони були органами самоврядування солда­тських і матроських мас на фронті та в тилу. Ротні, батальйонні та полкові комітети обиралися загальними зборами солдат, а солдат­ські комітети вищої ланки — на відповідних з'їздах. За характером своєї діяльності солдатські комітети наближалися до Рад солдатсь­ких депутатів. Такими були перш за все солдатські кцмітсти нижчої ланки (ротні, ескадронні, батарейні, корабельні, батальйонні, пол­кові, гарнізонні). Солдатські комітети усували з постів одіозних офіцерів, втілюючи в життя принцип виборності начальників, ор­ганізовували братання на фронті, контролювали витрати боєприпа­сів, надавали солдатам короткострокові відпустки, прагнули поліп­шити побут солдат. Аналогічні функції виконували також флотські комітети.

Тимчасовий уряд і Ставка, усвідомлюючи, що у них невиста-чає сил ліквідувати виборні армійські та флотські організації нама­галися з одного боку оволодіти ними, а з другого — проводили політику обмеження їхньої компетенції.

Більшовики, усвідомлюючи роль озброєних-сил в революції, боролися за зміцнення в них свого впливу. Для масової роботи серед солдат і матросів при більшовицьких комітетах в Луганську, Катеринославі, Харкові, Києві та інших містах були утворені спеці­альні військові організації. Внаслідок антиурядової агітації армія була значною мірою виведена з-під політичного впливу Тимчасово­го уряду і підтримувала позицію Рад.

Потяг трудових селян до формування власних організацій знайшов вихід в утворенні на селі Рад селянських депутатів, а в ряді міст і містечок — Рад робітничих, селянських і солдатських депута­тів. Перші, щоправда, поодинокі, випадки утворення Рад селянсь­ких депутатів відносяться до березня 1917 p. Всього у першій половині 1917 р. в Україні були створені та діяли 4 губернські (Київська, Чернігівська, Харківська, Таврійська) і 44 повітові Ради селянських депутатів, а також багато волосних і сільських Рад.

На місцях вибирались також селянські комітети. Волосні ко­мітети обирались, як правило, на волосних сходах, де правом голосу в основному користувалися домохазяєва і рідше — усе доросле населення. Селянство ліквідувало на селі старі органи влади — посади земських начальників, урядників, стражників, волосних старшин.

Трудящі утворювали також власні збройні формування. Відра­зу ж після повалення царизму за ініціативою робітничих депутатів на підприємствах формувалися загони робітничої міліції (п розраху­нку 100 чоловік на кожну 1000 робітників), яка відіграла значну роль у боротьбі із спробами поновити монархічні установи. Загони робітничої міліції робили обшуки в осіб, які приховували товари і штучно створювали господарські та продовольчі труднощі, арешто­вували спекулянтів, примушували промисловців виконувати поста­нови Рад, стежили за правильним розподілом продуктів. Робітнича міліція поєднувала у своїй діяльності охорону заводів з підтриман­ням порядку на підприємствах і в місті, стаючи тим самим органом державного управління.

В Україні рішення про утворення робітничої міліції було ухвалено, наприклад, на мітингу робітників харківського заводу "Гельферіх-Саде". Резолюцію цього мітингу було покладено за основу постанови про робітничу міліцію, прийняту 3 березня 1917 р. на загальноміському огляді революційних сил, який організувала Рада робітничих депутатів. 10 березня на пленарному засіданні Харківської Ради начальник міліцейської комісії П. Кін заявив, що робітнича міліція утворюється головним чином для запобігання можливим спробам контрреволюційного перевороту.

У березні 1917 p. робітнича міліція також була утворена в промислових центрах Донбасу. Активну роботу з утворення робіт­ничої міліції було розгорнуто на підприємствах Києва і Одеси. Загони робітничої міліції підпорядковувалися Радам робітничих депутатів, де на той час вирішальну роль відігравали меншовики та есери, і власним виборним органам — міліцейським радам. Останні