Сторінка
1

Басейн річки Дунай: становлення і розвиток гідролого - гідрохімічних досліджень та їх основні напрямки

Назва річки Дунай пройшла довгий історичний шлях, різні народності по різному називали її. У літературних пам’ятках античних часів від витоку до Залізних Воріт річка була відома за назвою Данувіус (Danuvіus) і Данубіус (Danubіus). Нижче Залізних Воріт Дунай носив іншу назву ‑ Істр (Іstr). Кельти, що населяли береги Дунаю, перші помітили швидкий плин річки і назвали її Данувиус (Danuvіus). Слово danuvіus походить від кельтських слів danu, що означає стрімкий, швидкий, і vіus-вода, річка. Назва Данубіус зустрічається в працях Аристотеля, Цезаря, Овідія, Страбона, Плінія Старшого. Про Істру, Іструсе згадують Геродот, Вергілій, про Хістере говорить Цицерон про Хіструсе ‑ Тібулл. Усі ці назви згодом були забуті, і за річкою на всьому її протязі збереглась одна назва ‑ Дунай [3, 5, 9, 20].

Басейн річки Дунай є серцевиною центру Європи, що охоплює територію 817 000 км2, на якій розташовані понад 15 Європейських країн, де живуть понад 80 млн. чоловік. Басейн р. Дунай включає всю Угорщину, більші частини Румунії, Австрії, Словенії, Хорватії та Словакії; значні частини Болгарії, Німеччини та Чеської Республіки, Молдови та України. Території ФР Югославії, Боснії та Герцеговини, малі частини Італії, Швейцарії, Албанії та Польщі, що також входять до цього басейну. Немає в світі такої річки, як Дунай по відношенню до кількості національностей, які проживають у його басейні. Для них це – джерело води і важлива транспортна магістраль. Це унікальні за своєю красою місцевості, це зона відпочинку, історична пам’ять про героїчне минуле та сучасне [19].

Дунай впадає до Чорного моря через дельту, яка є другою найбільшою природною водно-болотною територією в Європі. Дунай належить до однієї з найбільших після Волги річок Європейського континенту. Братом Нілу, сином Океану називав його древньогрецький поет Гесіод. Водні ресурси р.Дунай формуються в основному в гірських районах Альп, Карпат і Балкан. Приблизно одна третина басейну річки Дунай це – гори, а інші дві третини – пагорби та рівнини. Середня висота басейну річки над рівнем моря, всього 475 м., але максимальна різниця висоти між низинами та альпійськими піками приблизно 3 000 метрів. Подолавши відстань 2857 км води Дунаю надходять до Чорного моря. Середньо річний баланс води становить 216 км3, а залежно від кліматичних умов він може досягати 313 км3 у багатоводні роки, або знижуватись до 123 км3 у посушливі. Найбільші притоки Дунаю, що беруть свій початок на території України – рр. Тиса, Прут, Серет. Вони формують близько 15 км3 води за рік, або 7,3% загального стоку річки. По території України проходить лише невелика ділянка пониззя річки (170 км) від міста Рені до її гирла. Наближаючись до Чорного моря, Дунай вище румунського міста Тульча поділяється на три рукави: Кілійський, Сулинський та Георгієвський. Найбільш багатоводний з них Кілійський рукав (129 км3) проходить по прикордонній території Румунії і нашої країни [5, 6, 22].

Велика річка з давніх часів грала важливу роль в житті народу. В античні часи її води борознили грецькі, римські і фінікійські судна, в середні віки судна візантійців, слов’ян, німців та турок. Завдяки вигідному географічному положенню і багатству надр, басейн Дунаю на протязі багатьох століть був об’єктом захоплень, війн, ворожби та суперечок.

Багаті і родючі землі в басейні Дунаю здавна привертали увагу іноземців. Ще в VІІІ-VІІ століттях до нашої ери фінікійці, єгиптяни, перси і греки проникали в гирла Дунаю. Дунай привертав до себе увагу і як природний шлях військового проникнення в Середню Європу.

Першими дослідниками Дунаю по праву можна назвати греків і римлян. Грецькі торгові судна часто відвідували гирла Дунаю ще задовго до початку нашої ери. Плаваючи вздовж узбережжя Чорного моря і проникаючи по Дунаю в глиб Скіфії, грецькі купці, мандрівники, вчені, такі, як Геродот, Страбон та інші, дали перші дані про річку, рельєф і населення її басейну. Правда, ці дані були дуже короткі, елементарні, а часом і помилкові [16].

Найдавніший опис Дунаю можна знайти у творах Геродота, що відноситься до V ст. до н.е. За його повідомленнями, Дунай ‑ сама велика з усіх відомих йому річок, джерела якої знаходяться в країні кельтів. Інший грецький мандрівник, Страбон, відзначав, що Дунай протікає саме посередині землі, що лежить між Адріатичним та Чорним морями, і впадає в Чорне море п’ятьма, рукавами [2, 17, 18].

Найбільш ранні дані, які були виміряні на Дунаї пов’язані з повенями. Перший збережений опис повені відноситься до 1022 р. Документи про значні повені збереглись в міських архівах Німеччини, Австрії та Угорщини, починаючи з 1500 р. Описи Дунаю знаходяться на стінах монастиря Сан-Мігеле в Мурано поблизу Венеції, а також на карті віденського гуманіста В. Латиуса (1514-1565 р.). Першою друкованою картою Дунаю, що вийшла в 1640 році в Амстердамі є карта, складена Н. Фишером ("Danubіus fluvіus Europae maxіmus a fontіbus a ostіa"). У 1650 році в Амстердамі також була видана карта всього басейну Дунаю. По описах Зиґмунда фон Біркена в Нюрнберзі в 1684 р. Якобом Зандратом була опублікована географічна карта за назвою "Збільшений берег Дунаю". На той час основною проблемою було збільшення гирла (просування його у Чорне море), зміна окреслень русла, замулення і виникнення нових рукавів.