Сторінка
2

Басейн річки Дунай: становлення і розвиток гідролого - гідрохімічних досліджень та їх основні напрямки

Більш повне вивчення річки і її басейну почалося значно пізніше, приблизно в другій половині XVІІІ і на початку XІХ ст.

Дослідження, збір і аналіз даних на Дунаї проводили різні організації, але на жаль, не всі матеріали збереглись. Перші виміри рівня води пов’язані з будівництвом мостів через Дунай у Австро-Угорській імперії: Відні (1439 р.), Кремсе (1463 р.), Лінце (1497 р.). У 1837 р. розпочаті дослідження біля Залізних Воріт. У 1856 р. англійські інженери провели проміри Сулинского рукава в дельті Дунаю. Пізніше в кілька етапів, під керівництвом руських інженерів, проводились проміри Килийского рукава і барової ділянки гирла.

У 1732 м Угорською річковою службою був установлений водомірний пост у м. Буда. Перші регулярні спостереження почалися в 1821 році в м. Лінц (Австрія). Два роки після того почали працювати водомірні пости у Братиславі (Чехія) і Будапешті (Болгарія). У 1826 р. у баварській частині басейну було відкрито 56 водомірних постів, з них 13 на Дунаї. У 1833 р. на австрійській ділянці Дунаю існувало 18 водомірних постів. У пониззях Дунаю, що знаходились в той час під турецьким пануванням, виміри почались пізніше. Перший водомірний пост був створений у Сулині в 30-ті роки XIX століття і лише через кілька десятків років були відкриті водомірні пости в Галацу (1873 р.), Брайле (1874 р.), Ізмаїлі і Кілії (1901 р.). Із середини XІХ століття почала швидко розширюватись мережа водомірних постів на верхній і середній ділянці річки. У 1876 р. у басейні Дунаю діяло 50 водомірних постів, у 1950 вже більше 1 000 і в даний час діє понад 2 000 постів.

В другій половині XІХ в. для здійснення гідрологічних робіт створюється Баденське гідрографічне бюро, Австрійське центральне гідрографічне бюро й Угорська гідрографічна служба. Результати спостережень по середньому Дунаю з 1876 р. публікувалися в книгах висоти рівня води й у гідрографічних щорічниках. Після переділу територіі Європи відповідно до Версальського договору (1919 р.) керівницство гідрологічними спостереженнями стали здійснювати гідрографічні служби придунайських країн. З цього часу матеріали спостережень за режимом поверхневих вод видавались у формі щомісячних бюлетенів, журналів і щорічників.

У 1919 р. у Празі був створений Гідрологічний інститут зі Словацьким гідрографічним відділенням. З 1940 р. функції Гідрологічного інституту на території Словаччини виконувала Словацька гідрологічна служба, що видавала "Щомісячні огляди".

В Угорщині секцією гідробудівництва і водного господарства видавались "Гідротехнічні повідомлення", а з 1921 р. ‑ "Гідрологічні повідомлення".

У Югославії організацією гідрологічних спостережень займалась "Генеральна дирекція вод". Результати спостережень публікувалися в гідрологічних повідомленнях гідротехнічного відділу Міністерства будівництва.

У Румунії гідрологічні дослідження проводились під керівництвом Дирекції вод, що видавала щорічники в 1914-1935 р.

З 1954 р. Секретаріат Дунайської комісії в Будапешті видає "Гідрологічні щорічники", що містять результати спостережень на судноплавній ділянці Дунаю від 1948 року.

Перші виміри витрат води на Верхньому і Середньому Дунаї проведені в 1830 р. на річках Австрійської монархії. Перші виміри на території Німеччини почалися в 1851 році. Регулярні виміри витрат все-таки почалися тільки на початку ХХ сторіччя.

Після другої світової війни почала розширюватись програма спостережень. З 40 років на багатьох станціях почались спостереження за витратою донних і зважених наносів, хімічним складом води, а з 60 років за забрудненням води [1, 8, 14].

Гідрологічні спостереження в різні періоди на річках, що знаходяться нині в межах української частини басейну Дунаю, виконувались різними організаціями окремих країн. У порівнянні із сусідніми країнами, спостереження за гідрологічними явищами почались в українському басейні Дунаю пізніше. Систематичні спостереження почалися тільки наприкінці XІХ сторіччя, коли на Пруту в Яремчі був відкритий водомірний пост (1893 р.). Спостереження за льодовими явищами також почались наприкінці XІХ сторіччя. У період між двома світовими війнами гідрологічні виміри у басейні верхів’їв Тиси проводились Чехословаччиною, що будувала водомірні пости в селах Ділове та Вілково (1933 р.). Виміри витрат почались на Пруту у м. Чернівці в 1895р., на Латориці у Чопі в1924р., а на Тисі у Діловому в 1933 р. Найбільший розвиток гідрологічної мережі спостережень розпочався після 1945 р. Відкривались нові пости, розширювалась кількість показників, за якими проводились спостереження. У спостереженнях брали участь багато українських наукових організацій. Виміри витрат донних наносів проводились починаючи з 1943 р. на річці в Хусті, виміри температури води проводились на р. Прут (Унгени) починаючи з 1945 р, з 1946 р. почались спостереження за якістю води на р. Прут в Чернівцях, а на річці Дунай проведення перших спостережень зареєстровано тільки у післявоєнні роки (1946-1949рр.), так як раніше ця територія не належала Україні. В цей період проводились спостереження за якістю води по таким показникам, як: температура, прозорість, колір води, іонно-катіонний склад, мінералізація, залізо загальнє, кремній, жорсткість, окисно-відновний потенціал, тобто за показниками, які характеризували природній склад води. До пониззя Дунаю було привернуто увагу Академії наук України, зокрема фахівців Інституту гідробіології. В той час вони мали прикладний характер і були націлені на вивчення загальних причин значного скорочення вилову риби в Дунаї, зокрема дунайського оселедця [12, 13].

Певний підсумок перших робіт, які було проведено Інститутом гідробіології на Дунаї, робить збірка «Дунай й придунайские водоемы в пределах СССР», яка вийшла друком в 1961 році У ній представлено ма­теріали стосовно гідрології та гідрохімії нижньої ділянки річки і придунайських водойм, вищої водної рослинності, мікробіології, фіто- та зообентосу, а також стану запасів та промислу риби. До авторського ко­лективу, очолюваного членом-коресподентом АН УРСР Я.В. Роллом входили такі відомі вчені, як О.М. Алмазов, Ю.Г. Майстренко, К.К. Зеров, Д.З. Гак, К.С. Володимирова, Г.О. Оліварі, М.Л. Підгайко, Я.Я. Цеєб, М.Є. Сальников та інші. Саме їх зусиллями було закладено ту наукову основу, на яку спираються всі подальші дослідження на Дунаї, зроблено всебічний гідробіологічний опис річки та підготовлено базу для співставлень, яка конче потрібна фахівцям нового покоління гідробіологів та інших фахівців, що продовжують тут гідроекологічні дослідження [7].

Значно розширились наукові дослідження на українській частині Дунаю у вісімдесяті — дев’яності роки, що було пов’язано з планами широкомасштабного гідрологічного будівниц­тва на півдні країни, зокрема споруд­ження водогосподарського комплек­су (ВГК) Дунай ‑ Дніпро. У 1980 році Інститут гідробіології було визначено головним з екологічного обґрунтування цього проекту. На сьогоднішній день відповідальність за управління водними ресурсами покладена на кілька державних інституцій: Міністерство екології і природних ресурсів України, МОЗ, Державний комітет по водному господарству, та Департаменти: з питань гідрометеорології, з питань геології та мінеральних ресурсів, які у квітні 1999 року були підпорядковані Мінекоресурсів України.