Сторінка
4
На основі встановлених Інститутом землеробства та Інститутом ґрунтознавства і агрохімії УААН потенціалів природної й ефективної родючості ґрунтів на макрозональному рівні запропоновано спеціалізацію сільськогосподарського виробництва відповідно до сучасних умов, визначено сім основних зон розміщення найпродуктивніших за врожайністю культур з урахуванням грунтово-кліматичних умов їх вирощування.
Безперечно, проблема оптимізації територіального розміщення конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції по природно-економічних зонах потребує постійного уточнення залежно від ринкової кон’юнктури. При цьому важливим також є належне використання розроблених орієнтовних зональних нормативів структури посівних площ основних груп культур, що дає змогу освоїти біологічні принципи при організації польових, кормових, ґрунтозахисних, овочевих та інших сівозмін із високим ступенем використання біокліматичного потенціалу і реалізувати ідею екологічної раціоналізації землеробства. Основа зазначеної роботи — науково обґрунтоване землевпорядкування як важлива складова земельних відносин є дійовим механізмом в організації землі як засобу виробництва і відповідною мірою регулює суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження землею.
Наявність у державі понад 5 млн. га деградованих та малопродуктивних орних земель, використання яких завдає збитків у середньому 27 грн./га, викликає необхідність широкомасштабного здійснення землевпорядних робіт із консервації, регенерації та трансформації сільськогосподарських угідь в інші.
Для суттєвого поліпшення стану в організації використання та охорони земель необхідно розробити Генеральну схему використання земель України на 15—20-річний термін, скоригувати й затвердити Національну програму охорони земель, розробити на кожну область і для АР Крим основні напрями використання земель та розпочати розробки схем землеустрою на кожний адміністративний район. Ці землевпорядні розробки забезпечать науково обґрунтований міжгалузевий перерозподіл земель і динамічний розвиток відповідних галузей народного господарства стосовно ринкових умов із визначенням на місцевості меж адміністративно—територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним, історико—культурним та заповідним режимами, меж населених пунктів; здійснення заходів щодо прогнозування і планування раціоналізації використання та охорони земель незалежно від форм власності й господарювання; розробку системи заходів щодо відтворення та охорони агроландшафтів, підвищення родючості ґрунтів, створення сприятливого навколишнього природного середовища.
Значну частину виведених з інтенсивного обробітку земель (8—10 млн. га) передбачається використати під постійне залуження. Це у свою чергу вимагає від науково-дослідних установ УААН прискорення досліджень з обґрунтуванням технологій прискореного використання зонально адаптованих травостоїв із високою самовідновлюваною здатністю генофонду природних фітоценозів, масового переведення тварин на пасовищне утримання, а також заходів щодо поліпшення насінництва багаторічних трав, особливо стійких проти витоптування, посухостійких і солевитривалих для створення лук і пасовищ, залуження еродованих схилів та використання засолених земель. Регулювати надходження органіки в ґрунт можна також впровадженням науково—обґрунтованих сівозмін і використанням побічної рослинницької продукції. Потреба в органічних добривах за наявності у сівозміні 30% просапних і 20 — багаторічних трав становить 4,2 т/га, а при 50% просапних і 40 — зернових — 10 т/га. Заорювання 1т соломи озимої пшениці забезпечує нагромадження 0,2т/га гумусу.
Головними чинниками стабілізації гумусу в ґрунті є: суттєве збільшення надходжень органічної речовини , в тому числі за рахунок побічної продукції; мінімізація обробітку ґрунту; хімічна меліорація; бобові культури; оптимізація співвідношення між просапними культурами та культурами суцільної сівби (сівозмінний фактор); захист від ерозії.
Для стабілізації гумусного стану ґрунтів потрібно збільшити обсяги застосування органічних добрив, оптимізувати співвідношеннями між просапними культурами суцільної сівби, розширити посівні площі багаторічних трав, мінімізувати обробіток ґрунту, проводити хімічну меліорацію (вапнування, гіпсування).
Родючість ґрунту значною мірою залежить від його агрофізичних властивостей (щільність, шпаруватість, вологість в’янення, вологоємкість, гранулометричний та агрегатний склад, стійкість агрегатів протидії води тощо), які зазнають значного антропогенного впливу. При цьому механічний обробіток є провідним фактором дії на ґрунт. З одного боку, він ущільнюється внаслідок проходів сільськогосподарської техніки, а з другого — руйнуються агрегатні частинки, що призводить до погіршення майже всіх агрофізичних показників. Тому на ґрунтах, які найбільше ущільнюються, потрібно знижувати навантаження сільськогосподарської техніки. Проте мінімізацію обробітку слід проводити диференційовано під кожну культуру.
Відповідно до вітчизняних технологічних процесів вирощування сільськогосподарських культур за сезон у полі виконують від 5 до 30 операцій. Аналізуючи ймовірність стану ґрунту за вологістю під час проведення польових операцій, нескладно зробити висновок: із числа операцій, які необхідно здійснювати в стислі агротехнічні строки, тільки 5—10% у весняний і 70—75 — у літньо—осінній періоди виконують в оптимальних умовах, тобто при підвищеній або зниженій вологості ґрунту. Маса сільськогосподарських машин за останні 30 років збільшилася на 40—60%, а тракторів — у 2,3—3 рази. У зв’язку з цим тиск ходових систем на ґрунт зріс і до останнього часу перевищував допустимий за агротехнічними умовами в кілька разів. На сівбі й ранньовесняних роботах він повинен становити 50—80 кПа, на зораному полі — до 100 і польових транспортних роботах — до 150 кПа.
Переущільнення ґрунту відбувається не тільки в орному шарі, але й у підорному горизонті (на глибині 60—100 см), зберігаючи післядію протягом багатьох років. У зв’язку з тим, що максимальна глибина обробітку ґрунту не перевищує 30 см, зниження ефективної родючості під дією багаторазового ущільнення ходовими системами тракторів і сільськогосподарських машин має кумулятивний характер.
Завантажити реферат