Сторінка
6
Се бо сядьмо на землю
і візьмемо її до рани своєї і натовчем (землю) до неї.
А як по смерті своїй станемо пред Мар-Марією,
то щоб сказала (та): "Не можу винити того,
хто наповнений землею,
і не можу його одділити од неї"…
Спадкоємна (від аріїв) безжальність козаків до себе і ворогів - очевидна. На цьому й зупинилися ідеологи фашизму та поверхові дослідники й митці [15]: "Веди, свирепый Индра, в бой! Что перед нами жалкий сброд / Что в ветхих хижинах живет… Тебе их в жертву принесем… О, разрушающий миры / В экстазе дерзостной игры…". Ні, то була зовсім не гра! То було життєстверджуюче змагання суспільства зі смертю. Це стало зрозумілим внаслідок глибокого вивченні міфоритуалів могил української Наддніпрянщини [25; 28]. Їх розгляд почнемо з воїтеля Індри - головного персонажа Рігведи, якого наука (радо підтримана тут "нащадками дійсних арійців") вважає ідеалом воїна.
Проте його очевидність поверхова, оманлива. Бо ведичний Індра-'Яйце' - антипод свого брата Мартанд(р)и, 'Мертвого яйця' - є узагальнюючим образом "воскресаючого небіжчика". В слов'янській етнокультурі цих братів (Видріка, Індру, Ондрія - звідкіля пошанування й греко-християнського Андрія Першозваного) втілюють крашанки Рахманського Великодня та Русальських Проводів. Там ці червоні (як Мартанда й посипані вохрою небіжчики в аратто-оріянських і арійських могилах) та ін. яйця розкладують на курганоподібних горбочках та розбивають на могильних хрестах [4]. А при археологічних дослідженнях курганів [25] підтверджується картина народження Індри, змальована Рігведою [IV, 18].
Ненароджений ще герой промовляє до матері Адіті з її черева:
Я не хочу тут виходити. Це поганий прохід.
Я вийду поперек - через бік.
(Бо) я повинен звершити багато не звершених (діянь).
Рвучи бік матері й вбиваючи при цьому свого батька Дьяуса, Індра робить начебто злочин - посилений надалі його войовничістю. Проте суть справи полягає тут в тому, що на пологи чатував асура-змій Вьянса, якого герою слід було перехитрувати й перемогти. Сенс цього подвигу стає зрозумілим лише на фоні значення вищенаведених слів [8]. Батьки '(Воскресаючого) Яйця' - то 'Безкінечність' річних циклів та 'Небесне' їх втілення, на які 'життєві сили' наклали смертоносний 'Вузол'. От Індра його і рубає - задля оновлення Всесвіту! Той вийде із новорічного (весняне рівнодення) 'Вмістилища' Вали, воскресне після смерті-зими… Індра, виходить, безжальний тому, що "потрясає непотрясаєме": тобто діє за межою сил і можливостей, на порубіжжі буття-небуття Світоладу. Але ж діє не на зло, а во благо! От який арії-оріяни-дандарії-козаки мали собі одвічний взірець.
Видатний знавець арійської спадщини Ф. Б. Я. Кейпер, залучивши новітні дані медицини й психіатрії, дійшов ще більших глибин у розумінні оновлюючого змієборчества Індри. Виявилося, що цей міфічний двобій героя зі змієм означав єднання чоловічого й жіночого начал, зачаття нового життя. "Чи не може двобій Індри з "горою" [Валою в оточені Врітри. - Ю. Ш.] відповідати запліднюючій діяльності сперматозоїда?" [8]. Виявляється, що Індра-воїн дуже близький до йога - медитація якого "розбуджує змію Кундаліні", яка піднімається вздовж хребта від нижньої до найвищої чакри (енергетичного 'кільця', як називається також різновид індоарійської зброї). Опис чакр надано і в заповіті характерників із роду козаків Скульських (див. вище; [20]).
Отже, найголовнішим для воїна було розкриття своєї підсвідомості аж до межі буття-й-небуття. Таким чином він міг концентрувати дійсно-таки "Божественну" (польову, підсвідому) психічну енергію та "надлюдську" (речовинну кристаличного рівня) тілесну енергію. Знешкоджуючи цим супротивника, треба було його не так забити, як відібрати у нього життєву наснагу, переродити.
Подальший розвиток головного міфу індоарійської Рігведи добре простежується в курганах української Наддніпрянщини (від Інгула до Псла) біля Комсомольська, Старогорожена, Старосілля.
У двух перших районах парні стели святилищ і поховань мають ознаки Індри та Вішну - героя та БОГА, який кожного Нового року допомогає змієборцю розправитися з Врітрою й звільнити Валу, поновити річний цикл. Чимало гімнів Рігведи присвячується зразу обом змієборцям,
Які, не піддаючись омані, стоять на високій
Вершині гір, подібно вершнику, що править баским скакуном!
Хоча в таких гімнах і згадується "захист від розбійників" тощо, але понад усе - "втішання законом" і магічні діяння в ім'я гармонії Світоладу. Тут, як і в міфоритуалах Гандхарви, цілком очевидно переважання "священної демократії" над "військовою". Брахмани-священнослужителі ("первісна інтелігенція") приборкували руйнівні вияви людського єства словами священних гімнів (та ін.), досягаючи при цьому підсвідомості своїх співвітчизників. Завважимо, що володіння підсвідомістю було спрямовано на суспільний добробут, а люди, що вміли це робити, були безкорисливі. Бо хіба можуть бути корисливими люди, які віддають себе (досягаючи певного віку, за певних обставин) на пожертву задля зміцнення суспільно-всесвітніх зв'язків?
Брахманські поховання Старосілля, Старогорожена й ін. зовсім або майже не мають речей. Проте вони влаштовані в гробницях, розписаних магічними знаками. Розшифровано календарі й ведичні міфологеми про нащадків праматері Адіті, які виступають тут охоронцями Світоладу. Принагідно до цього, небіжчик у парі з жертвою - подібно до пари Вішну та Індри - мали здійснювати космологічні діяння. Другий залишався у потойбічному світі, забезпечуючи першому здіймання до Неба - народним посланцем задля своєчасних дощів, тепла тощо. Значення жертв (які у араттів та аріїв обожнювалися, як і посланці) тут протилежне забитим рабам у скіфських курганах. Але відлуння попередніх традицій можна простежити й там [5, IV], у прямих нащадків іранського відгалуження аріїв. А слов'яни зберегли більш глибокі традиції не лише Дандарії й Аріану, але також Арсанії й Аратти. За Влес-книгою [2, 7д]:
Завантажити реферат