Сторінка
7
Не худоба ми, а русичами стали -
і то є іншим навчення! Щоб знали (вони),
що Права з нами, а Наву ми перестали боятися -
бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити Богів
про поміч у ділах ратних і старатися.
То Мати наша б'є крилами (і віщує)
про труди ратні й славу воїнам,
що іспили води живої од Перуниці в січі скрутній.
І та Перуниця летить до нас.
І тая ріг дає, повний води живої
для життя вічного герою нашому,
що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.
Тако смерті не маємо від того, але життя вічне.
І завжди брат за брата стоїть!
Є тут, як бачимо, віра в безсмертя душі, в її перебуванні під опікою БОГА. Переходячи з тілесно-речовинного в духовно-польовий стан і навпаки, вічно існує людська особистість в трьох світах почергово: в земній Яві, потойбічній Наві, небесній Праві. Тож смерть не абсолютна - відносна. І людина, ворог чи друг, - незнищенна. Тому-то арії й прагнули не так забити, як належним чином "переродити" своїх супротивникив.
Це прагнення успадкоємлено козаьким Спасом: "Не добивай ворога до кінця", "По можливості (належить) залишити супротивника цілим, дати йому можливість переглянути погляд на життя і цим покращити Світ" [1]. Такий підхід суперечить усім військовим доктринам, відомим починаючи з Біблії або з "Іліади" часів рабовласництва. Проте він же відповідає семантиці зброї араттів і аріїв, притаманній також мечам-акінакам скіфів та козацьким булавам і шаблям. Розглянемо й їх.
4. Зброя Божественних воїнів
Наведена вище думка Ф. Б. Я. Кейпера [8] про відповідність головного. космогонічного міфоритуалу ведичних аріїв "запліднюючій діяльності сперматозоїда" продовжується такими словами: "В цьому світлі було б неважко пояснити ваджру, яка пронизує гору і відкриває її". Маються на увазі гора-'Вмістилище' Вала, змієподібний і 'життєдайний' при цьому асура Врітра-'Ворота(р)', а також магічна зброя змієборця Індри-'Яйця' - палиця-ваджра. Її назва походить від статевого органа бика-Тельця і за значенням близька до 'сперми'. Отже, маємо справу з образно-інтуїтивним (міфологічним) відображенням зачаття.
Ваджра Індри розколює гору Валу начетверо, хрестоподібно. Саме такий вигляд мають деякі навершшя булав, які побутували в Аратті й Аріані, започаткувавши згодом козацькі перначі - зброю, але й знак влади. Відроджуюча символіка хрестовидих та ін. булав (а також сокир) простежується починаючи з могильника V-IV тис. до н. е. під Маріуполем. Цей могильник започаткували ще до розповсюдження курганів, на початку формування арійської спільноти. Більшість похованих були випростані й містилися у загальній ямі - залишку напівземлянки, що імітувала общинне житло. Останні ж поховання засвідчили виділення особистостей і суттєву зміну обряду: небіжчиків почали ховати у ембріональноскорченому вигляді. Змінилися й речі: поряд із традиційним мисливським знаряддям до могил стали класти булави - може й бойового, але безперечно магічного призначення. Їх держаки упиралися в пах померлих чоловіків(?), вочевидь імітуючи ваджру. Одне з найпізніших поховань Маріупольського могильника містило останки двох людей у гробниці, перекритій людиноподібною стелою; на каміннях знайдено залишки кремації. Тут є відповідності спаленням араттів і аріїв, а також індоєвропейським міфам про народження героїв із каменю (див. нижче про жерця-"Аполлона").
Магічність сокир теж проступає не тільки у їх положенні, але й у формі та орнаментиці їх кам'яних навершшів. Якщо булави здебільшого округлі (бо уосіблюють яйце) й лише іноді хрестовиді або ребристі, то кам'яні сокири арійської прабатьківщини нерідко орнаментовані. При цьому їх випуклий (а не різний, який набагато легше виконати) орнамент вказує на ритуальне "спородження" сокирами зображеного на них: блискавок-перуниць, колосків, вінків, личин богів чи героїв. Значна частина цих виробів розходилася з острова Перун (Дніпровські Пороги), де виявлено відповідну майстерню початку ІІ тис.до н.е.
Жрецькими слід вважати також специфічні "булави" без дірок: це були калатала брахманських бубонів (є й відповідне зображення). Подібне призначення мали луки без стріл. А стріли без луків (нерідко й без наконечників) відомі як брасмани - магічні знаряддя для вознесіння та дії на відстані. У могилі жерця з Майкопського кургану ХХIV ст. до н. е. такими "стрілами" було пронизано 2+2 золоті та срібні фігурки биків, втілення 4-х річних місцеперебувань Тельця в зодіаці. 6+1 стріл з крем'яними наконечниками - у похованні ХVІІІ ст. до н. е. інгульської археологічної культури з кургану біля с. Каїри (на Херсонщині) - призначалися для поцілення Тельця під час літнього сонцевороту. Лучник, який втілював тут найдавнішого з відомих натепер Аполлонів [25; 28], "сам виготовив" магічні стріли-брасмани; для їх використання небіжчик "мав скинути пута", якими зв'язали йому руки підчас поховання. Уподібнюючи Аполлонові молодого чоловіка, його приблизно за рік (бо встигли зростися перебиті лобкові кістки) до смерті позбавили статі, а згодом зробили "вогнений погляд" (замінивши очі палаючими вуглинами); голову відтяли і поклали в могилі над правим плечем. Розміщення тут же кам'яної сокири і крем'яного різака відповідає хуррито-хеттській міфологемі про чудовисько Уллікумме відповідної форми, яке - на погибель богові-громовику Тешубу - зростало на правому плечі підводного велета, але було відтято "кам'яним ножем".
Археологи, не дуже обізнані з міфологією й історією, занадто прямолінійно вважають: чим більше зброї в могилах, тим більш войовничим було суспільство; а ще коли долучити сюди кількість пробитих черепів та відтятих голів, то вийде "період військової демократії" (про рабовласницький лад мови тут не ведемо). Це вірно лише почасти, нерідко - дуже малої.
Ось деякі контраргументи [25] до існуючої мілітаристської концепції археологів та ін. [15] щодо войовничості аріїв. На вибірку з 1000 арійських поховань Дунайсько-Дніпровського регіону середин IV-II тисячоліть до н. е. припадає 15 ножів (господарчого, в основному, призначення), 12 стріл (хоча б частково, безсумнівно, мисливських), 9 сокир (почасти ритуальних) і кілька невиразних булав; слідів поранень на кістках не зазначено. До того ж, поранення могли бути ритуальними: отриманими на тризні тощо (див. вище про жерця-"Аполлона"). На десятки тисяч досліджених арійських поховань від Балкан до Алтаю відомо не більше десяти братських могил, де поховано загиблих у бою. Однак і тут не обходилося без ритуалу. Так, у воїв із Пепкінського кургану (Середнє Поволжжя) було відрубано голови, причому 11 кістяків не мали черепів: очевидно, їх забрали вороги. Трапляються й поховання окремих черепів та виготовлені з них чаші (див. нижче).
Завантажити реферат