Сторінка
1

Підгрунтя козацького бойового мистецтва

Мова піде про найглибше підгрунтя козацького бойового мистецтва - яке близько 7 тисячоліть назад зародилося на землі майбутньої України в середовищі племен араттів і аріїв. Тепер це мистецтво, частково перенесене в ІІІ-ІІ тис. до н. е. тими племенами до Індії, відомо в світі як "східне". Воно дійсно існує - посилене вихідцями із Дунайсько-Дніпровських країв

1. Глибини історичної пам'яті

Історична пам'ять слов'ян - найдавніша в світі. За визначенням Б. О. Рибакова [18], у їхньому фольклорі й орнаментиці збереглися згадки про Льодовик і мамонтів, що вимерли в Європі близько 14 тисячоліть назад. На давнину в 198 століть вказує один із міфів Київщини, а на 21-тисячолітню - літопис Кам'яної Могили і "Велесова книга" [2; 28]. Тим паче збереглися відомості про більш пізні часи, що стосуються виникнення цивілізованого ('держаного') суспільства - з військом, козаками та ін.

Проблема витоків козацьких традицій науковцями досі остаточно не вирішена. Одна з причин - наявність інших, в тому числі більш давніх назв для вільного воїнства східних слов'ян: кияни, козари, уходники, бродники, черкаси та ін. Сталий науковий метод вирішення проблеми відштовхується від "Повісті врем'яних літ" (завершено в 1113 р.) та "Слова о полку і гореві Ігоря Святославлича" (1185) - де козацтво, саме під цією назвою, не згадується. Тому прийнято відносити його появу до більш пізніх часів. При цьому залучається монгольська хроніка, де слово козак (тюркське 'одинокий', 'схильний до розбою і завоювань') наводиться під 1240 роком. Але ця, набагато давніша за походженням назва могла бути запозиченою та переосмисленою. Звідкіля? Пропонується слідуюча теорія виникнення козацтва [30-33]:

Спочатку в суспільстві панував первіснообщинний лад. З переходом від привласнюючого (мисливство, збиральництво) до відтворюючого господарства (скотарство, хліборобство) він ступив до "періоду священної демократії" - бо той лад очолили жерці-священнослужителі. Найбільший розквіт ПСД втілився у найпершу в світі державу - Аратту. Її археологічні залишки складають Трипільську та споріднені з нею культури Дунайсько-Дніпровських лісостепів 6200-2200 (або 7000-2750) рр. до н. е. А сусідні степи десь у 4300-1500 рр. до н. е. належали додержавному Аріану (носіям середньостогівської, ямної та ін. археологічних культур), де поступово запанувала "військова демократія", очолена воїнами. Ці два суспільства, що довго співіснували, втілювали стабільне хліборобсько-скотарське ядро та мобільну скотарсько-хліборобську оболонку "індоєвропейської спільноти". Праслов'яни належали до її араттської частини, проте не цуралися також арійської. Їх контакти утворили Оріяну (майбутня Одещина близько 3200-2200 рр. до н. е.), на північ від якої (до Прип'яті та Десни) склалась Борусія. Почалися далекі розселення індоєвропейських племен, а з ними - формування Шумеру й наступних держав з якісно іншим, рабовласницьким ладом.

Відповідно до родоводу праслов'ян, а потім слов'ян (з 2300-1700 рр. до н. е.), найглибше коріння козацтва тяжіє до Аратти [32; 33]. Звідтіля пішли кияни (шумер. Кійан, наступні Київи тощо; легендарна самоназва найперших козаків-запорожців), коші (шумер. Кіш; слов. Макош) та кошові (ще й від арат.-арій. кшатріїв-воїв). В Аратті вперше розповсюдилася велика рогата худоба - пастухи якої створили гопак, військовий танок 'захисників говяда'. У спорідненому пеласго-русено-етруському середовищі знаходимо відповідності тропаку (трипадура, танок троянських воїнів-гоплітів), Вишнополю, колу, войовничому вигуку хай ! (хайре!), куріню й характернику (троянські куріти, військові жерці), Святій Раді (раджасуя, раджа-'правитель'). "Първа рэскица", 'перша русь' "Вєди словена" [22] споріднена з аратто-арійським раджанья, расья - і означає 'воїнство'. Звідціля Русь (що вперше проявилася в Оріяні-Оріссі й Борусії) - це народ і країна під проводом воїнів, які й стали підгрунтям козацтва. Там же вперше приручили коня, запровадили булаву та червону фарбу при похованнях, кургани-могили, а також коси-"оселедці" (звідкіля, можливо, й першооснова слова косак-козак). Проте цей комплекс ознак козаків розповсюдився й став більш притаманний Аріану.

Чимало арійських курганів споруджено було, зокрема, на Хортиці - назва якої походить, можливо, від індоарійської Хардіс-'Охорони'. Тоді ж виникла назва протоки повз острів: Крарійська, 'Горловина арійська'. Вона була відома ще й візантійцям. Інші арійські назви - ріки Бору-стана (Борисфен давніх греків) і Канка, плесо Плетено, могила Сувар-юга з легендою про похованого у ній Балга-тура (арійські 'Золотий вік' і 'Святогор') - відомі донині як слов'янські Берестейки (у басейні Середнього Дніпра), Конка, Плетенський лиман (вздовж Великого Лугу), Савурюга і Богатир… Кіннотна справа засвоювалася козаками від прямих нащадків аріїв: кіммерійців, скіфів, сарматів, печенігів та половців. Звідтіля ж пішли, напевно, і прапор, бунчук, січ, гетьман [9], а ще - образ Козака Мамая [33].

Його іконоподібні зображення нагадують Шіву на тібетсько-індійських танках. Присутність шіваїстського культу в Північному Причорномор'ї античних часів досить відома. Її можна пояснити тими рядками "Велесової книги" слов'ян та вірменської "Хроніки Тарона", де мовиться про арійсько-слов'янсько-індійські міграції середини ІІ тис. до н. е. - початку І тис. н. е.; обидва твори єднає легенда про мандри братів Кия, Щека, Хорива та Куара, Мелтея, Хоріана. Спільні витоки мають індоарійський Крішна Гопала (звідкіля призвища козаків-українців Кришненко і Гупало тощо), пеласго-грецький Аполлон, русенсько-етруський Купавон, слов'янський Ю(І)ван Купало. При цьому три перших божества мали оселедцеподібні зачіски й епітети 'Косатий' (Кешава та ін.), що зближує їх з козаками.

Арійське підгрунтя вбачають в понятті козак також С. І. Наливайко і В. О. Кобилюх [9; 14]. Перший відштовхується від імені Ґосак, двічі викарбуваного у 220 і 225 рр. роках на мармурових плитах Тамані. За античних і попередніх арійських часів ця територія називалася (С)Індікою. Звідсіля, а ще з пониззя Дніпра ("старої Сіндики") пішли у світи племена (с)індів, відомі й як сувіри індійської Аратти або кіммерійці (Греція) чи кімори (Русь) та кімври (Західна Європа), севіри або сіверці (Русь й Україна). Слово Ґосак двускладове, його буквальний переклад - 'Бик дужий' (Яр-тур давньоруських часів), а переносний - 'Герой' тощо. Через кравенців - 'коровичів' і 'кровних' "Велесової книги" - ґосак і косак зближуються між собою. Перша складова частина обох слів може бути виведеною з аратто-шумеро-слов'янського означення великої рогатої худоби, а друга означала 'царів'. При цьому коса в первинному значені могла порівнюватися з хвостом бика чи корови. Це припущення підтверджується тотожністю індоарійських та українських слів ґосаїн, гоптар, гопал(а) - хазяїн, господар, Гоптар, Гопала, гопак… Другий дослідник виводить слово козак з санскритського 'княжий захисник'. Таким, за легендами, був історичний прототип Козака Мамая - джури при Вітовті, Великому князі Литовському (1392-1430).