Сторінка
1
План
1. Природа і механізм формування естетичної цілісності міського середовища
2. Методика побудови архітектурної композиції як системи “середвище-людина”
Література 1. Природа і механізм формування естетичної цілісності міського середовища
(синтез окремих маршрутних фрагментів в архітектурній композиції)
Метафора як умова формування естетичної цілісності.
Цілісність архітектурного твору – позачасова цілісність.
Архітектурні посередники. Поняття “лімінарного” простору. Поняття „монтажної домінанти”.
Вплив на людину архітектурної композиції здійснюється в просторово-часовій формі: у порівнянні попередніх і наступних вражень, що переміняють одне одного в різних ритмах. Навіть при русі по одному маршруті (тобто при лінійному розвитку композиції) естетична цілісність усвідомлюється не як сума кадрів, а як метафора. Уже на цьому найпростішому рівні діють принципово інші закони, ніж в сприйнятті креслення фасаду чи макета, що обдивляються “одним поглядом”. Але в будь-якому архітектурному середовищі - у місті чи будинку - зчленовуються різні види і маршрути руху. Враження по різним маршрутам безпосередньо не зв'язані між собою. Для їх естетичної єдності потрібно складне багатоступінчасте узагальнення, пам'ятний відбір найбільш яскравих і характерних впливів. При їх узагальненні у свідомості людини відбувається те, що в теорії інформації названо укрупненням естетичної інформації, переходом від символів до над-символів, від композиції маршрутних фрагментів до композиції архітектурного середовища.
Таким чином, поняття ЦІЛІСНОСТІ постає механізмом перетворення фрагментів МОВЛЕННЯ, розгорнутих у часі і просторі, у певну позачасову єдність.
В описах, приведених вище, зникають предметні подробиці, і дається синтезуюча “художня домінанта” (за Христиансеном) чи “ведуча художня тема” (за Жолтовським).
Взаємодія зовнішнього і внутрішнього є основа естетичного вираження. “Вираження є ні що інше, як діалектичний синтез внутрішнього і зовнішнього, як єдність і боротьба протилежностей, коли все зовнішнє ми починаємо відчувати своїми фізичними органами почуттів”; К.Лінч зводить цю формулу в принцип просторового сприйняття, “яке переходить від контактного відчуття до далекого, від далеких - до символічних передач”. А “зміст символу . співвіднесено з ідеєю світовий цілокупності, з повнотою космічного і людського універсуму”.
Але зовнішні і внутрішні категорії середовища знаходять єдність у сприйнятті людини лише в результаті багаторазових зіставлень, при яких зіштовхуються різні аспекти і зовнішніх просторів, і “особистого кокона”. Вони безупинно змінюються в процесі щоденної діяльності людини. У якості “особистого кокона” виступає і кімната, і внутрішній дворик, і кабіна автомашини, і робочий кабінет тощо. Змінюються картини і зовнішнього оточення, і їхнього зіставлення з людиною, і ті асоціації, які супроводжують ці стики. Настільки складна система сприйняття може функціонувати лише при наявності посередника, що спрощує її шляхом прийняття на себе диполярних ознак.
Цей посередник у латинській транскрипції одержав найменування “медіатора”. Нейрофізіологія пояснює функцію посередників тим, що вони дозволяють людині сформувати у свідомості картину цілого по окремих акцентах. Теорія мистецтв поширює медіативний принцип на художнє сприйняття. Посередник-медіатор концентрує в собі найбільш яскраві характеристики художнього контексту. Він створює асоціативне поле, у якому є своєрідним подразником - центром тяжіння і збудником асоціативно-образного ланцюга.
У формуванні такого центра тяжіння і такого асоціативно-образного ланцюга немаловажну роль грають архетипічні джерела свідомості людини. І тут ми знову зіштовхуємося з міфопоетичною моделлю світу, даного як всеосяжний універсум. Усвідомлює чи ні людина в собі цю міфопоетичну модель, вона все одно на інтуїтивному рівні діє, сприймає світ і оцінює довкілля під впливом архетипів. Тож необхідно зрозуміти цю модель в рамках проблеми естетичної ЦІЛІСНОСТІ міського середовища.
ЦІЛІСНІСТЬ, що розуміється як УПОРЯДКОВАНІСТЬ, архетипічно співвідноситься з міфопоетичними поняттями - “космосу” і “хаосу”. Так само, як космос структурується з хаосу, “композиція” народжується з “диспозиції” (за Л.М.Виготським) шляхом її структурування. У цьому плані можна сказати, що архітектурна композиція має ознаки, якими міфопоетика наділяє космос. Варто підкреслити, що міфопоетичний Космос має, як і усе в міфології, природну основу: протиставлення світла неба і сонця землі з її темними надрами. Перші - символи правопорядку, другі - хаосу. Тому не випадково структурування Космосу має бінарний характер (небо-земля, світло-пітьма). Зв'язує ці частини в ціле певна вертикальна вісь. Вона матеріалізується в “Світовому дереві”, концепція якого, за В.М.Топоровим і В.В.Івановим, виражає космос у цілому, забезпечуючи стійкість, непорушність, стабільність світу. Наприклад, у скандинавській міфології Світове дерево з'являється у вигляді ясена Іггдрасиля, у слов'ян – дубом, яблунею тощо. І не випадково тема дерева обіграється в мистецтві й архітектурі Нового часу. Так, у фільмі О.Довженко “Поема про море” загибель села символізована в знищенні дерева, а у фільмі “Жертвопринесення” А.Тарковського надія на стабільність світу - у становленні дерева. І не випадково руйнування кампаніли у Венеції в період першої світової війни було сприйнято жителями міста як катастрофа світу, а Петро Перший при будівництві Петербурга намагався звести Петропавловську дзвіницю ще до будівництва собору.
Все це – архітектурна матеріалізація концепції Світового дерева.
Завантажити реферат