Сторінка
1

Давньоруські методи проектування

Одним із найцікавіших і найменш вивчених аспектів історії архітектури Русі-України XI - XII сторіч є тогочасний метод проектування. Як виглядає, цей метод давав змогу будівничому обійтися без масштабних креслеників. Отже "проект" був невіддільний од його автора, а всі спеціальні знання лишалися неприступними для інших, невтаємничених учасників будівництва.

Єдиний своєрідний опис побудови розмірів давньоруського храму подає "Києво-Печерський патерик". Про заснування 1073 року Успенського собору Києво-Печерської лаври в ньому сказано, що план цього храму складено за образом, чудесно явленим варягові Шимону під час бурі на морі: "И якоже видехомъ, величествомъ и высотою, размеривъ поясомъ темъ златымъ, 20 въ ширину и 30 въ дьлину, а 30 въ высоту, стены съ врехомь 50" (1). Мірилом був золотий пояс, зроблений Шимоновим батьком Африканом для оздоблення розп'яття.

Оскільки інших писемних свідчень немає, то будь-яка спроба дослідити давньоруські методи проектування не може обійтись без певної інтерпретації цих літописних даних. Результати останніх досліджень цього питання викладено в низці ґрунтовних статей Миколи Холостенка саме на прикладах Михайлівського й Успенського соборів (2), які дослідник вважав дуже подібними своєю архітектурою і, очевидно, витворами однієї будівельної школи.

Теодолітний обмір решток відкритого розкопами 1994 - 1996 років Михайлівського собору та поточнення його вертикальних розмірів дало підставу знову звернутись до дослідження давньоруських методів проектування.

Тут ми не торкатимемося історії вивчення цих методів, бо про них ідеться в працях К.Афанасьєва й І.Тевельова (3). Зазначимо тільки, що в цій справі окреслилися два принципово різні підходи.

Відповідно до першого з них, найповніше викладеного К.Афанасьєвим (4), розміри споруд визначали за допомогою геометричних побудов прямо на будівельному майданчику. Результати таких побудов можуть бути математично виражені лише ірраціональними числами, що виключало застосування в той час будь-яких обрахунків. Такий погляд грунтовно скритикував І.Тевельов (5).

Інший підхід, що його сформулював Б.Рибаков6 і розвинув І.Шевельов, полягає в тому, що давні будівничі використовували ; модуль або систему модулів, завдяки чому обраховували проектні розміри. Ця гіпотеза не дістала наразі обгрунтованих заперечень.

Усі дослідники Успенського собору, дослівно розуміючи літописні дані про видіння образу собору Шимоной, намагалися визначити довжину мірила - золотого пояса і знайти в соборі співвідношення ширини, довжини й висоти, що дорівнювало б 20:30:50.

К.Афанасьєв, проаналізувавши обмірні кресленики собору, виконані І.Моргілевським перед війною, з великою точністю визначив, що план споруди побудовано за допомогою римських футів (29,6 см), а пояс Шимона дорівнював чотирьом футам (118,4 см). Водночас він застерігав, що правильність цього висновку цілком залежить від точності обмірних креслеників, перевірити які тоді (в 1961 р.) було неможливо (7).

Це застереження було цілком слушне Коли М.Холостенко, вивчаючи руїни споруди в 1962-1963 роках, зробив новий обмір, виявилося, що сторона підбанного квадрата, яка, за І.Моргілевським, дорівнювала 7,95 м, насправді була 8,62 - 8,64 м. На основі аналізу нового обміру М.Холостенко дійшов висновку, що вихідне мірило при розплавуванні собору, тобто розмір пояса Шимона, дорівнювало половині "косої сажені" (216:2=108 см) (8). Підставою для такого висновку стало те, що внутрішні розміри {плану дорівнювали 10x15 саженів. Алеї оскільки в літописі однозначно йшлося про зовнішні розміри, така "натяжка" була дещо вимушеною. Проте точний обмір не давав інших підстав використати красиве співвідношення 20:30.

Культове призначення золотого пояса Шимона, що символізує чистоту помислів як один із основних принципів Нового Заповіту, дуже докладно розглянув М.Мур'янов9. Він висунув також гадку, що число 4, яке символізує кількість канонізованих Євангелій, конче має дістати відображення в розмірі пояса Шимона. Тому дослідник схиляється до гіпотези К.Афанасьєва (4 римські фути), не знаходячи в запропонованій М.Холостенком половині косої сажені необхідної, на його думку, символіки. До вивчення обміру плану Успенського собору як до методу дослідження питання М.Мур'янов не вдавався. Ніхто з дослідників не прокоментував і літописну висоту собору - " .стены съ врехомъ 50", що становить 50:30 довжини, тобто сягає до 60 м і для давньоруської споруди дещо завелика.

Перед тим як повернутись до розгляду давніх методів проектування, зупинімось ще на двох дуже важливих питаннях - мінімально потрібному складі "проекту" й будівельній точності його втілення.

Дослідники давньої архітектури, приділяючи увагу здебільшого архітектурно-декоративним (пропорціям, оздобленню) й суто технологічним (розчинові, цеглі) якостям споруди, забувають про великі складнощі (навіть для сучасних методів обрахунку) проектування склепінчастих споруд і особисту відповідальність будівничого за міцність будівлі. Зазначимо, що такі суто зовнішні риси споруд, як розміщення меандрових та аркатурних смуг, форма лопаток і декоративних ніш, по-перше, зовсім не впливають на міцність споруд, а по-друге, не можуть становити професійної таємниці, бо легко піддаються копіюванню.

Отже, мінімальні практичні завдання "проекту" ХІ-ХП сторіч полягають у наданні відомостей, потрібних для будівництва технікою "opus-mixtum" споруди, перекритої коробовими склепіннями і сферичною банею на підбаннику, що спираються на прямокутну сітку хрещатих у плані опор. Щоб звести таку споруду, потрібно визначити товщину стін та стовпів (1), розміри прогонів склепінь (2) та висоту їхніх п'ят (3) так, щоб тримний момент маси стін переважав зусилля розпору склепінь і забезпечував певний запас міцності. Саме визначення цих трьох видів розмірів і є головним, потрібним для створення проекту знанням, бо помилка тут призводить до руйнування споруди. У тогочасних писемних джерелах про це не згадується. Очевидно, такі знання передавалися лише від майстра до учня й були професійною таємницею. Іншу інформацію, зокрема стосовно оздоблення, що не впливає на міцність, закладати в проект не потрібно. Ці моменти можна запозичити з іншої споруди (повторне застосування проекту), визначити на місці (за авторського нагляду), у них можна іноді й помилитись, але споруда з правильним співвідношенням конструктивних параметрів (1,2, 3) стоятиме міцно.