Сторінка
1

Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.)

На північний схід від Індії, за високими горами, знаходиться Китай. Стародавні китайці називали свою країну Піднебесною, або Серединним царством, бо вважали, що вона лежить посеред чотирьох морів (рис.5.1).

У Китаї течуть дві великі ріки – Хуанхе і Янцзи. Слово Хуанхе означає «жовта ріка». Вода її справді жовтуватого кольору, тому що несе багато жовтої глини. Ця ріка в давнину часто змінювала своє русло, а в період дощів затоплювала поля і села. Тому її ще називали «рікою, що надриває серце», або «бичем Китаю». Згодом люди навчилися боротися з повенями. Вони будували греблі й копали канали – це легше було робити великим гуртом. Отже, в ІІ тисячолітті до н.е. на берегах Хуанхе постають великі поселення і виникає, як то було в інших країнах Сходу, держава.

Культура китайського народу – одна з найдавніших. Вона бере свій початок у IV тисячолітті до н.е., коли культура Єгипту тільки-но почала формуватися. А в середині II тисячоліття до н.е. Китай уже був великою державою. Його столиця Інь своїм блиском перевершувала багато міст стародавнього світу. Порох, компас, фарфор, шовк, папір, друковані книги, бібліотеки, університети з’явилися у Китаї набагато раніше, ніж у Європі. Китайська архітектура відзначається великою своєрідністю й суттєво вплинула на розвиток архітектури інших народів Сходу.

Однією з самих ранніх пам’яток, що збереглися, є Велика Китайська стіна, яка в давнину захищала країну від набігів кочівників з півночі (рис.5.2;5.3). Велетенську стіну почали будувати у 215 р. до н.е. за наказом імператора Цінь-Шіхуан-ді – засновника імперії Хань, до складу якої увійшли сім завойованих ним малих царств. За переказами, два мільйони чоловік, які тисячами гинули від важкої праці (а на їхнє місце гнали нових робітників), звели «найдовше кладовище у світі» – «стіну у десять тисяч лі», про яку китайський народ склав сумні легенди. Для зведення стіни спочатку були розширені та об’єднані прикордонні укріплення колишніх царств. Стіна побудована переважно з утрамбованої землі й облицьована камінням. Велика Китайська стіна, завдовжки близько 6000 км, перетинала безводні степи й пустелі, підносилася на найвищі гірські вершини і спускалася у глибокі ущелини. Уздовж цього потужного оборонного рубежу через кожні 120-200 м (на відстані льоту стріли) розташовані башти, в яких знаходилися воїни, що охороняли кордон. Серед башт переважають двоповерхові, прямокутні в плані, верхній поверх яких має вигляд майданчика з надбудовою і великими арочними амбразурами. Через кожні 10 км на стіні, крім башт, споруджені сигнальні вишки, на яких при появі ворога спалахувало багаття.

Ширина стіни дозволяла роз’їхатися двом колісницям. Масивні зубці її парапету з оглядовими щілинами мають просту прямокутну форму. На всьому протязі стіни є лише 12 брам, через котрі йшли шляхи на північ. Пізніше біля цих брам побудували фортечні застави, оточені додатковими стінами. Велика Китайська стіна мала не лише оборонне значення, а й сприяла налагодженню мирної торгівлі китайців із північними сусідами. Після імператора Цінь-Шіхуань-ді стіну добудовували ще тисячу років. Проте, як відомо, вона не врятувала країну від монгольської навали.

Велика Китайська стіна є видатною пам’яткою стародавньої архітектури Китаю. Її спокійні монументальні форми гармонійно зливаються з гірським пейзажем. Стіна складає

немов би нерозривне ціле з суворою природою. Чіткі обриси башт акцентують найвищі точки гірського ланцюга, завершують собою підйоми і підкреслюють загальний монументальний характер фортечної споруди. Це одна з найграндіозніших споруд у світі. За свідченням американських космонавтів, це єдине творіння людських рук на Землі, яке можна бачити з Місяця.

Китай – це земля з разючими контрастами. Голі пустелі. Мальовничі гори. Родючі долини. Підступні річки, що не уласкавлювались навіть у глибоку давнину, коли їм щовесни

Приносили в жертву найвродливіших дівчат. Відмінності є і в кліматі. Північ крижано холодна, а Південь – пекучий, жаркий.Різниця між Північчю і Півднем позначилась і на архітектурі. На Півночі споруди масивніші, збудовані здебільшого з глини та цегли. На Півдні ж переважали будівлі з дерева.

Найдавнішим типом традиційного житла в Китаї була напівземлянка. Ще за неоліту її заступив наземний будинок, а в епоху Інь (1800 – 1500 рр. до н.е.) – будинок на глиняній платформі, яка рятувала житло від затоплення під час весняної повені. Стіни зводилися переважно з цегли-сирцю. Покрівлі в доханську епоху робили пласкими, з глини. Потім на них клали солому чи очерет. В ханському Китаї почали будувати чотирисхилі покрівлі з черепиці. Старокитайське житло заможних господарів здебільшого являло собою, разом із господарськими будівлями, оточену стіною замкнену садибу (рис.5.4), схожу на невелику фортецю. Тут навколо одного двору розміщувалися парадне житло і домашній храм, а в другому були кухня, приміщення для челяді, господарчі будівлі. Споруди, що утворювали садибу, майже завжди розташовані симетрично. Печі топилися знадвору, а димоходи йшли під жилими приміщеннями й обігрівали їх подібно до центрального опалення. Дворів, у залежності від достатку господаря, могло бути й більше двох.

У внутрішніх дворах заводили сад чи хоча б невеличкий садок: декілька дерев, басейн-ставок з містками – у всьому виявлялася любов до природи. На господарчому подвір'ї, як правило, викопували криницю, над якою часто влаштовували альтанку.

Для будівництва житла, палаців та храмів використовували різноманітні матеріали: глину, кераміку і навіть метал, але основним будівельним матеріалом було дерево. З нього споруджували збірно-розбірні каркасні конструкції, які були здатні протистояти різким поривам вітру та землетрусам і легко збиралися на новому місці у випадку повені. Основним типом китайської будівлі став "дянь" – прямокутний павільйон (рис.5.5) – розповсюджена форма житлових, громадських, палацових і культових будинків. Розміри всіх частин будівлі визначалися точними цифровими співвідношеннями, які були закріпленні у трактатах з архітектури, деякі з котрих набагато старіші за європейські книги з архітектури. Будинок зводився на облицьованій камінням глинобитній платформі, що водночас виконувала роль гідроізоляції. Підвалини будинку і бази під колони були кам'яні. На платформі споруджували дерев'яний збірний рамний каркас, який складався з колон та горизонтальних балок. Щоби запобігти загниванню, колони шпаклювали, яскраво фарбували і покривали лаком. Крокви даху спираються на цей дерев'яний каркас. Стіни ж ніякого навантаження, крім власної ваги, не несуть. У місцевостях з відносно м'яким кліматом вони відігравали роль огорож. Вони інколи виконувалися у вигляді легких перегородок, ширм, що згорталися, або ажурних ґрат (рис.5.6) і розставлялися перед, між, або позаду колон.