Сторінка
3

Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.)

Фортечні стіни Пекіна простяглися майже на 20 км. Навколо них йшли канали, зв'язані з водними шляхами провінції Хебей, до складу якої входила столиця, Великим китайським каналом (він сполучав

ріки Хуанхе і Янцзи між собою та морем) і мережею водоймищ у межах міста. Стіни Пекіна мали 44 квадратних бастіони, що виступали з тіла стіни, надбрамні споруди й масивні багатоповерхові башти на наріжниках. Глинобитні стіни й бастіони були облицьовані сірою великорозмірною цеглою. Висота стін становила в середньому 12 м, ширина – близько 20 м.

Головні магістралі, які мали ширину до 45 м, розділялися на три смуги, середня з котрих призначалася для нош, колясок та вершників. Для простолюду відводилися тільки бічні доріжки, причому рух по кожній з них був односторонній. Торговельні центри розміщувалися у районах міських брам (крім південної).

Міська територія між головними магістралями була розбита на квартали (фани) прямокутної форми. Головні вулиці, що розділяли квартали, звичайно представляли з себе суцільні ряди крамничок, харчівень, майстерень, де рознощики й ремісники працювали просто неба. На відміну від них простір вулиць усередині кварталів утворювався стінами житлових садиб. На вулицю виходили тільки брами й входи, що вели у дім, і маленькі вікна підсобних приміщень з ґратами.

Вже наприкінці XV століття територія міста, обмеженого стінами, була суцільно забудована і на південь почав швидко рости новий торговельний район. В 1564 р. його оточили фортечною стіною довжиною 15 км і назвали Китайським, або Зовнішнім, містом (рис.5.10-4). Кількість мешканців цього дуже великого міста на той час досягла майже 1 мільйона чоловік.

Загальний характер забудови міста площинний, і він був би невиразним, але завдяки густо посадженій зелені здавалося, що воно розкинулося немовби в лісі. Багато які садиби, особливо в Імператорському місті, мали невеличкі садочки. Створюючи їх, китайці бачили велике в малому - безмежну природу в її окремому куточку, намагалися всю різноманітність природи показати навіть на невеличкому просторі. Тут були крихітні водойми з острівками і містками, струмочки, групи дерев, інколи маленькі альтанки тощо.

Та все ж у зовнішньому вигляді Пекіна, як і в інших середньовічних містах Китаю, безроздільно панували палацові й храмові ансамблі, які протистояли звичайній міський забудові. Серед них у Пекіні самим величним був палац імператора (рис.5.10-1). Ми звикли, що палац – це великий, розкішний будинок. Але в даному випадку це не так. Пекінський палац – не будинок, а ціле місто. Простолюду сюди не можна було входити під страхом смерті, тому район палацу й називався Заборонене місто. Велике будівництво у Пекіні в XV ст. почалося саме з імператорської резиденції. Палац знаходився в центрі Пекіна і так само, як і місто, мав форму прямокутника, оточеного глибоким каналом і високим муром (рис. 5.11). Мур був із червоної цегли, тому Заборонене місто дістало ще й назву Пурпурового міста. На відміну від європейських палаців, китайський палац складався з ланцюга дворів розміром із простору площу кожний. Прямокутники дворів оточені будинками різного призначення. Чимало з них прохідні і звуться брамами, хоча менш за все схожі на брами в загальновизнаному розумінні. Окрім споруд, що простяглися з півдня на північ, у палаці є ще дванадцять східних та західних дворів, кожний із своєю брамою, переднім залом та житловими покоями для членів імператорської родини. Завдяки такому плануванню Пекінський палац не сприймається як єдине ціле. Все потопає в густій зелені, над якою сяють верхівки золотавих черепичних дахів. У центрі Пурпурового міста на трьохярусній терасі були збудовані три головних прийомних зали. Імператорські житлові покої розташовувалися в північній частині палацу. Ще далі на північ височив штучний пагорб Цзіньшань. Він розміщався на головній осі столиці за Забороненим містом. На вершині пагорба була збудована альтанка Ваньчуньтін "Вічної весни" (рис. 5.10-5). Звідси з височини близько 60 м, найвищої точки міста, розкривалася надзвичайна за красою й барвистістю панорама Пекіна.

Головна брама палацу знову-таки влаштована в центрі південної стіни. Вона має форму літери "П" (рис. 5.12). На виступаючих вперед її частинах височать башти з великими золоченими кулями на дахах. Під час урочистих церемоній, котрими так славився китайський двір, звідси неслися приглушені звуки гонгів та барабанів. Імператор сидів високо над землею в глибокій тіні центрального павільйону брами під золотавим двоярусним черепичним дахом. Тут же він приймав і паради військ, які складали військові трофеї у ніг свого володаря.

Урядовці й почет не сміли сюди заходити й підлесливо чекали на імператора внизу, в бічних галереях. Китайському імператору, як і єгипетському фараону, віддавали надзвичайну шану і навіть правителі областей і відомі полководці повинні були падати ниць і цілувати сліди його ніг.

Брама вела на простору площу, по якій між штучними берегами з білого мармуру звивався прозорий канал – "Внутрішня ріка золотої води" (рис. 5.13), мов натягнутий лук, вигнутий у бік входу.

П'ять горбатих біломармурових мостів із витонченими різьбленими огорожами перекинуті через цей канал і, немовби пластинки віяла, спрямовані під кутом один до одного. Якщо в думці

продовжити білі полотнища мостів, то вони зійдуться в одній точці – на центрі прохідного павільйону-брами Тайхеминь ("Брама гармонії"), що веде до головного павільйону – тронної зали Тайхедянь ("Зал найвищої гармонії!").

Можна зробити висновок, що імператорський палац повторював у величезних масштабах схему звичайної житлової садиби і традиційні типи павільйону – дань.

Павільйон-тронний "Зал найвищої гармонії" височить на трьохступінчастій платформі з різьбленими балюстрадами (рис.5.14-1). Він має розміри у плані 64x35 м. Його двоярусний дах підноситься на височину десятиповерхового будинку. Колони залу, вкриті червоним лаком, мають шовковистий блиск, який контрастує з матовою білизною мармуру й сяянням освітленої сонцем, немовби золотої, покрівлі.

На тій самій терасі (її височина близько 7 м, а площа 9,66 га) були збудовані ще два головних павільйони: "Повної гармонії" (рис. 5.14-2) і "Збереження гармонії" (рис. 15.14-3)

Впадає в око, що і тут, як у садибах звичайних людей, усі частини ансамблю розташовані симетрично відносно повздовжньої осі.

У підніжжя терас перед павільйонами стояли скульптури левів. Фігура китайського лева (рис. 5.15) лише віддалено схожа на тих благородних тварин, які добре знайомі кожному. Китайські скульптори не намагалися їх точно зображувати, їхньою задачею було створити уособлення лютої сили, виліпити страхіття, ладне ударом кігтистої лапи розтрощити кожного, хто не виявить пошани особі імператора.