Сторінка
1

Золоті ворота в Києві

Золоті ворота в Києві — одна з небагатьох пам'яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу. „Город Ярослава" оточували високі земляні вали загальною довжиною 3,5 кілометра. Вони проходили сучасними вулицями центральної, частини Києва — від Львівської площі (де знаходилися Львівські ворота) вздовж вулиці Ярославів вал до Золотих воріт, спускалися вулицею Свердлова та Новопушкінською до площі Жовтневої революції (де стояли Лядські ворота) і знову піднімалися вгору до площі Калініна. Золоті ворота були головним в'їздом до Києва. Цей дивовижний витвір давньо-руських зодчих — могутня бойова вежа, що завершувалася церквою Благовіщення, — викликав захоплення сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Час не зберіг пам'ятку. З записів мандрівників XVI — XVII ст., з малюнків А. ван Вестерфельда 1651 року ми знаємо, що на той період Золоті ворота були вже напівзруйнованими. Однак до середини XVIII століття вони були в'їздом до Києва. У 1648 році біля Золотих воріт кияни зустрічали героя національно-визвольної боротьби українського народу Богдана Хмельницького після перемоги під Жовтими Водами, а 1654 року, ознаменованого возз'єднанням України з Росією, через Золоті ворота урочисто в'їхало до Києва російське посольство. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруд міста, було збудовано земляні бастіони. У середині XVIII століття руїни древніх Золотих воріт були засипані землею і поруч за проектом інженера Д. Дебоскета зведено нові однойменні ворота. Знову кияни побачили стародавню пам'ятку 1832 року, коли К. Лохвицький провів археологічні розкопки і розкрив залишки Золотих воріт. При цьому було не тільки розчищено проїзд, але й знято рештки земляного валу, що примикав до споруди з обох боків. Після цього ворота набули вигляду двох паралельних стін довжиною 25 і 13 метрів та висотою близько 8 метрів. За участю архітектора В. Беретті було проведено роботи по укріпленню руїн: на окремих ділянках зроблено ремонт древньої кладки цеглою, зведено контрфорси, влаштовано металеві зв'язки, територію навколо залишків пам'ятки огороджено чавунними штахетами. У такому вигляді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Однак стародавня кладка від вітру та атмосферних опадів руйнувалася й далі, що надзвичайно тривожило вчених. У 1970 році було прийнято рішення звести над залишками павільйон, який не тільки захищав би їх, але й відтворював первісний вигляд споруди. Щоб виконати проект реконструкції, необхідно було провести додаткові дослідження Золотих воріт, незважаючи на те, що над їхнім вивченням працювали визначні вчені — К. Лохвицький, Ф. Солнцев, П. Покришкін, А. Ертель, В. Ляскоронський, В. Богусевич, Ю. Асєєв тощо. Після ретельного архітектурного та археологічного вивчення руїн у 1972—1973 рр. було визначено древній рівень проїзду, вирахувано первісні висоти арок, уточнено розміри і конструкцію валів та ворітної вежі, місце і план надбрамного храму. Все це дозволило авторській групі дослідників у складі архітектора-реставратора Є. Лопушинської, доктора історичних наук С. Висоцького, архітектора-реставратора М. Холостенка та інженера-конструктора Л. Мандельблата створити проект захисного павільйону, який з достатньою точністю відтворює вигляд Золотих воріт. Своєрідність і оригінальність консервації залишків воріт полягає в тому, шо нові конструкції павільйону зведено незалежно від древньої кладки, яку збережено повністю (з цегляними докладками й металевими зв'язками XIX століття) і яку можна оглянути з усіх боків. Створення павільйону-реконструкції не тільки зберігає пам'ятку від руйнування, але й дає можливість „оживити" ці древні залишки, зробити їх більш зрозумілими для широкого кола людей, показати велич цієї споруди. Стародавня кладка Золотих воріт особливе враження справляє з боку проїзду. Висота стін, що збереглися, сягає 9,5 метра. Ширина проїзду — 6,4 метра. Всередину проїзду виступають потужні пілястри, на які в давнину спиралися арки склепінь висотою 8,43, 11,12 та 13,36 метра. На лицьовій поверхні стін добре видно декоративні особливості "змішаної" кладки (ряди каменю й цегли-плінфи на цем'янковому розчині). До стін першої половини XI століття в окремих місцях примикає більш пізня кладка, виконана також у "змішаній" техніці, але вона дещо різниться від первісної товщиною плінфи і кольором розчину. Це сліди ремонту воріт, що був проведений у XII ст. Всередині павільйону добре видно зворотні боки стін проїзду, що примикали у давнину до валу і були позбавлені декоративної обробки кладки. На них видно відбитки колод внутрішньовальних конструкцій, що складалися з великого й малого зрубів, до яких входили 9 клітей, побудованих з товстих колод і заповнених землею. З боку поля перед воротами проходив рів шириною 15 метрів і глибиною 8 метрів. Сліди цього рову можна побачити сьогодні у перепаді рівня Золотоворітського проїзду. Павільйон-реконструкція відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина являє собою вежу з зубцями висотою 14 метрів; з зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ—„малу вежу"; проїзд воріт перекривається з одного боку герсою — підйомними дерев'яними ґратами, обкованими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх врат, що збереглися в пам'ятках Новгорода й Суздаля. Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринефного чотиристовпного однобанного храму, апсиди якого розташовані у товщі стіни і не виступають на фасаді. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти з цегли, властиві для давньо-руських будівель того періоду, — меандровий фриз, поребрик тощо. Підлогу храму прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконаний за мотивами древньої підлоги Софії Київської. Під час археологічних досліджень Золотих воріт були виявлені кубики мозаїчної смальти, залишки фрескової штукатурки, фрагменти керамічних глеків, шматки цем'янкового розчину з продряпаними на них малюнками й написами. Ці знахідки свідчать про те, що стародавню надбрамну церкву Благовіщення було прикрашено мозаїкою та фресковим розписом. Для полегшення склепінь використовувалися глеки-голосники, що сприяли поліпшенню акустики. На стінах, як і у Софійському соборі, були написи-графіті. При реконструкції пам'ятки відтворені відрізки валів, що примикали до вежі. З зовнішнього боку вони мають обдерновані укоси. По верху валу проходять дерев 'яні заборола. На торцях умовно показано внутрішньовальні конструкції. З боку міста на фасаді можна побачити складові приміщення, розташовані в давнину в крайніх зрубах валу. Всередині відновлених відрізків валу міститься експозиційне приміщення й сходи, що ведуть на гребінь, звідки видно чудову панораму міста. Відкриття павільйону-реконструкції „Золоті ворота" було приурочене до святкування 1500-річчя Києва у травні 1982 року.