Сторінка
5

Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток

Велика культура українського дерев’яного будівництва старих часів створила настільки своєрідні зразки, такі вироблені типи будов та окремі форми, що у світовій літературі українська архітектура, й особливо дерев’яні церкви, фігурують під назвою українського типу, відмінного не тільки від дерев’яних будов Сходу й Заходу, але, також інших слов’янських народів.

В кінці XVIII і на початку XIX ст. разом із російською експансією, скасуванням української самоуправи, розгромом українського війська та господарським визиском України прийшло нищення української мистецької культури. Так поступово занедбувалися старі вироблені традиції, давнішня умілість дерев’яного будівництва, яка зовсім зникла, коли хижацьким господарюванням, як на Придніпров’ї, так і в Галичині, були знищені будівельні ліси. В першій половині XIX ст. ще трохи розвивалося будівництво церков у стилі ампір на Лівобережжі, зокрема на Слобожанщині, але вони далеко не дорівнюються чудовим зразкам XVII — XVIII ст. Переважно це будови з одною банею (Брусилів на Київщині), дуже часто на хрещатому плані (на Слобожанщині — Городня, Хухри, Охтирка, Шиповате). Інтересним зразком була п’ятизрубна церква з п’ятьма банями в с. Ворожба Лебединського повіту (архітектор Дідашенко), недавно, на жаль, перебудована. Довше трималися традиції українського дерев’яного будівництва в Галичині, але будови кінця XIX ст. тут зовсім втрачають гармонійні форми старих часів. Сталося це, як ми вище з’ясували, через складні причини економічної перебудови ремісничих організацій. Старі форми цехового устрою були заступлені новими робітничими організаціями, а давній спосіб навчання, що проводився в цехових організаціях та окремими майстрами, заступлений спеціальними промисловими й технічними школами. Нічого й казати, що українці, як народ «недержавний», не були допущені — ні на сході, ні на заході українських земель — до творення цих шкіл новішого типу, — там насильно впроваджувалося чуже мистецтво. Так українська мистецька культура була засуджена на нидіння й знищення, доки самі українці не взялися до творення власної культури й мистецтва в нових умовах політичного та господарського життя.

Література

1. Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні Прага, 1925.

2. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923.

3. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Львів, 1922.

4. Грабарь И. История русского искусства. М., б. г. Т. 2.

5. Ернст Ф. Київські архітектори 18 в. К., 1918.

6. Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храми // Древности Украины, К., 1905.

7. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля. К., 1928.

8. Січинський В. Конспект історії всесвітнього мистецтва. Прага, 1925.

9. Січинський В. Ukrajinska architektura — L’architecture ukrainienne. Brno, 1924.

10. Таранущенко C. Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII вв. Харків, 1928.

11. Таранущенко С. Хата. Харків, 1921.

12. Щербаківський В. Архітектура у різних народів і на Україні. Львів, 1911.

13. Щербаківський В. Українське мистецтво. Відень, 1913. Т. 1; Прага, 1926, Т. 2.

14. Obminski J. O cerkwiach drewnianych w Galicji // Sprawozdanie komis, do badan hist. sztuki. Kraków. T. IX.

15. Zaloziecky W. Gotische und barocke Holzkirchen in Karpatenländern. Wien,1926.