Сторінка
4

Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток

Більші дерев’яні будинки по селах та пригородах постали внаслідок поширення розвиненого типу тридільної сільської хати:, сіни ділено на передпокій та кухню, а кожну хату (т. зв. «правичку» й «лівичку») — на дві житлові хати — покої. Зовні такий будинок у загальних масах мало чим відрізнявся від звичайної сільської хати, мав хіба барокковий «підперезаний» дах, при вході розвинений ґанок, а часом — мансарду (як результат впливу міського будівництва). Міське дерев’яне будівництво, що постало під впливом інших соціальних і господарських відносин, відмінне від будівництва сільського. Загальне розташування, план і зовнішні форми міських будинків мали найбільше ознак мурованого будівництва доби ренесансу. Міщанський дім був. звичайно дуже вузький і довгий і своїм вузьким причілком виходив на вулиці, де було, згідно з приписом Магдебурзького права, лише по 2 — 3, рідше 4 вікна. Вздовж цілого Дому (посередині чи збоку) йшов довгий проїзд чи прохід, що проводив на двір. Із боків проїзду розміщені різні приміщення — житлові й господарські. Такі дерев’яні міщанські будинки, заїзди й корчми ще й досі заховалися по менших містечках Західної України, хоч їх кількість із року в рік постійно зменшується.

Якщо план міських дерев’яних будов постав під впливом ренесансового мурованого будівництва, то зовнішні форми зберегли багато своєрідних рис, особливо в деталях, бо ж будівничими їх були ті самі місцеві майстри, що будували церкви, костьоли, божниці та більш сільські двори.

Майже обов’язковою рисою міських будов було відкрите з вулиці підсіння чи піддашшя, також перейняте з мурованого міського будівництва доби ренесансу й барокко. Дах звичайно з «гуцульським» фронтоном, прикрашений штучно укладеними шалівками, вікнами, розетками тощо. В більших таких будинках була також мансарда з балконом (особливо в добу ампіру) на різьблених і точених колонках або галерейка — як на дзвіницях чи опасанні церков. Такі самі були й міські ратуші, лише в більшому розмірі та з більш розвиненими формами.

Дерев’яних міст, збережених у цілості, на Україні тепер не існує. Чи не одиноким прикладом є містечко (тепер село) Потилич коло Рави Руської, де збереглися цілий дерев’яний ринок із ратушею і три дерев’яні церкви XVI — XVII ст. з дзвіницями-вежами. Окремі дерев’яні будинки ще заховалися в більшості галицьких, волинських і подільських містечок. На жаль, цілий матеріал далеко не зібраний і не опрацьований.

Найкращі зразки дерев’яного будівництва були в тих околицях, де процвітало теслярство та були свої майстерні. Такі, наприклад, містечка на Коломийщині, як Яблонів, Гвоздець, Печеніжин, Делятин, Пістринь, дають велику силу прекрасних варіацій одного й того самого типу будов із підсіннями й розкішними фронтонами. Інтересні зразки заїздів і будинків із мансардами, підсіннями, ґанками й балконами були ще донедавна піді Львовом, в Бібрці, Дрогобичі, Кременці на Волині, Кам’янці та інших містечках Поділля й Волині. Незвичайно гарні дерев’яні будинки з піддашшями та галерейками були Також по містечках західної частини Галичини. Наприклад; один із старих рисунків дає нам поняття про місто Мушину на Крайньому заході польсько-українського етнографічного кордону.

Донедавна були також знані більші хати й будинки заможніших селян, міщан та української старшини на Лівобережжі (наприклад, у Лебедині) та будинки Ґалаґана в с. Липове коло Кременчуга та в Лебединцях Прилуцького повіту. Ця остання будова надзвичайно інтересна як одна з найбільш вдалих спроб відродити в Середині XIX ст. український архітектурний стиль. Розподілення приміщень із різними ґанками, верандами й галерейками дає тут цінний зразок вільної мальовничої композиції в характері старого українського будівництва. Не менш інтересні деталі — вікна, двері, колонки, меблі й ціле внутрішнє урядження великої мистецької вартості. Будинок Ґалаґана побудував архітектор Червінський у 1854 р. на підставі зібраного ним матеріалу зі старого українського будівництва в дереві. Надпис на сволоку найкраще свідчить про наміри будівничих: «Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків у пам’яті нащадків»!

Закінчена цілість й гармонійна сполука окремих форм старої дерев’яної будови поширювалась також на ціле оточення, на другорядні будови та огорожу, що творили одну стилістичну й композиційну цілість із головною будовою. В церковному будівництві великої оригінальності досягали різні каплички (придорожні та при церквах), часами у формах маленьких церковок, вхідні брами, хвіртки; огорожі та ін., що нагадують нам оборонні будови дерев’яних замків, у Галичині й на Закарпатті зустрічаються розкішні вхідні церковні брами у вигляді закритих чи відкритих рундуків із гарними сохами, в’язанням балок і перекриттям. Брами та хвіртки звичайних хат, більших дворів і міських будинків у давнину теж мали масивні форми замкового характеру — з грубими окутими дверима, перекриттям і залізними запорами, прентами й колодками. Надзвичайної різноманітності, навіть віртуозності форм та мистецької продуманості досягали деталі: піддашшя, підсіння, опасання, ґанки, рундуки, галерейки, закомарки, балкони, голосники. Вже сама наведена термінологія говорить, наскільки цей рід прикрас був на Україні улюблений та мав давню будівельну культуру. Дотепна конструкція в’язань зрубів із штучними замками, сох (стовпів, cлупів) і т. зв. «луток» (поперечних і скісних брусів отворів) давав потрібну мистецьку форму, що має безконечну кількість типів і відмін. Центром уваги залишалися сохи, майстерно різьблені й карбовані в різних геометричних фігурах, а також точені на токарних верстатах і різьблені переважно шрубуватими мотивами. З інших деталей будов найбільше прикрас припадає на вхідні двері до церков та інших будов; Форми їх та оброблення одвірків часто наслідують готичні, ренесансові й класичні зразки. Питомі дерев’яні форми шестикутні, що суворо відповідає дерев’яним конструкціям. Саме укладання і сполука балок і луток дверей дає вже певні мистецькі форми. Одвірки часто різьблені геометричним візерунком і складною різьбою з деякими елементами стилю ренесансу й барокко. Розкішні зразки таких різьб переховуються в Київському й Полтавському музеях. В останньому звертають на себе увагу різьба з улюбленими українськими мотивами виноградної лози. В церквах над дверима часто буває різьблений хрест із надписом про час будови і назвою будівничого, рідше з іменем фундатора. Поза тим у церквах зустрічаються різьби на балках і гзимсах, що відділяють окремі частини або поверхні будови. Це — переважно пластично розвинені геометричні фігури, зубчики, «волові очка», «перли», плетення та гачкуваті вирізки. В хатах та інших будинках різні орнаментальні різьблені прикраси мають вінчаючі балки (в’язання й пошивне) та гзимсові дошки, що звисають над площею зруба, фронтонів, ґанків тощо. Велику різноманітність форм мають також «нарізки» дощок (шалівок), якими оббивають ґанки, галерейки тощо в повислому положенні. Всередині хат і будинків звичайно прикрашали різьбою сволок (головна середня балка стелі), переважно геометричними мотивами зірок, розеток тощо, нерідко з надписами про рік будови та різними афоризмами.