Сторінка
2
Буковину можна поділити на дві частини: один тип будов близько стоїть до Гуцульщини, другий спливається з будівництвом подільським. Крім того, є ще спеціальний тип церков (який деякі дослідники називали «хатнім»), що постав унаслідок чисто господарських відносин — матеріальної неспроможності бідніших осель (Ширівці Долішні, Задібровна, Трустинці на Хотинщині, Норончів, Волока та ін.). Загалом же на Буковині поширений т. зв. нормальний український тип — український тип тридольної церкви з трьома або одною банею, причому цей тип прибрав деяких питомих «буковинських» особливостей. В заложенні середній зруб здебільшого восьмикутний (Рівна, Буск, Калинківці, Барбивці). Вісімки бань досить високі. Восьмигранчасті стіжкові бані, подібно до Гуцульщини, теж мають невеликі заокруглення коло самого гзимсу вісімки. Назагал пропорції цілої будови й окремі форми більш витончені та тендітні, ніж у гуцульських будовах.
На великих просторах Української рівнини вже важче намітити окремі типи будов, — тут має більше значення стилістична зміна форм поруч із розвитком плану і просторового об’єму будови. Все-таки виразну групу складають церкви Поділля та Волині — тризрубні з одною і трьома банями. Старші зразки цих будов, що збереглися переважно в західній і центральній частині Поділля, мають над бабинцем і вівтарем звичайне перекриття (часом із фронтончиками), тоді як середній зруб перекритий восьмигранною невисокою й мало розвиненою банею (коло Львова — Кошелів 1738 р.; Старе Село 1742 р. — в Рогатинському і Брідському повітах; у Центральному Поділлі — Княжпіль, Залучче, Довжок; на Волині — Горошиці, Вілія, Ковель). Одначе найбільш поширеними є триванні церкви — мало розвинені (Черепин коло Львова, Старі Хутори 1726 р., Деражня XVIII ст.) або більш розвинені — в кількох поверхах, часами з подвійними вісімками (Чортків 1738 р., Жовква XVII — XVIII ст., Рогатин — св. Миколи, Ярмолинці 1744 р., Іванківці 1748 р., Божиківці 1777 р., Малі Хутори 1783 р. та ін.). Ці будови прибирають значно шляхетніших пропорцій: форми видовжуються, переважає вертикалізм, бані й деталі вже бароккові, але перетворені народною творчістю у своєрідний стиль, що, як ми казали вище, має назву українського або козацького барокко. В Середньому і Східному Поділлі зустрічаються дуже високі й стрункі триванні церкви з великою кількістю поверхів, які наближаються вже до церков Центральної України, тобто Київщини й Полтавщини. До таких прекрасних зразків Поділля належать будови в Біляках (1743), Слободі Шаргородській (1748), Вонячині (1757), Якутинцях (1783), Кацмазові (1774) та ін. Як бачимо з наведеної хронології, після розквіту українського будівництва в кінці XVII й на початку XVIII ст. (доба Мазепи) приходить досить оживлена будівельна діяльність середини XVIII ст., особливо на Правобережжі.
Щодо Галицької рівнини можна вказати на незначні відміни в будовах Центральної, Північної та Західної Галичини. Але і В цих двох останніх округах будівництво має деякі особливості лише тому, що зберегло певні архаїзми: в північній частині (Рава Руська, Сокаль) — спокійні форми ренесансових бань, у Західній Галичині — пережитки «бойківського» типу та ознаки західно-католицького будівництва. Але й на крайньому заході української Галичини дерев’яне будівництво в основі затримало свої характерні особливості, відмінні від будівництва польського.
Будови Середнього Придніпров’я (Київщини й Полтавщини) відзначаються великою видовженістю форм і — під впливом головним чином стилю рококо — витонченими й легкими банями. Спеціально на Полтавщині звертає на себе увагу розвинена форма маківки у вигляді видовженого шолома. Ближче до подільських будов стоять церкви в селах Київщини: Сніжки, Вишнопіль, Конель 1748 р., а більш розвинені зразки з подвійними вісімками на Київщині — Розсипки (побудована Іваном Гонтою в 1763 р.), Свердликів, Мошурів, Тараща.
Рівночасно зі зміною зовнішніх форм у добу барокко й рококо (XVII — XVIII ст.) міняються також плани будов. Основна форма плану з трьох прямокутників (близьких до квадрату), зложених по одній осі зі сходу на захід, міняється у восьмибічну форму. Ця гранчаста форма спочатку з’являється лише у вівтарі, або вівтарі й бабинці, або лише в одному середньому зрубі й нарешті у всіх трьох зрубах. Ця еволюція йде приблизно в часовому порядку й особливо яскраво виявляється у XVIII ст., коли під впливом барокко й рококо на Придніпров’ї форма зрубів набирає найбільшої пластичності та опуклості, що відповідає й зовнішнім формам перекриття.
На Слобожанщині дерев’яне будівництво постало щойно у XVIII ст. руками тих Переселенців, що приходили з Правобережжя. Все-таки під впливом своєї доби (барокко й ампір), соціальних відносин, географічного положення та інших обставин слобожанські церкви відмінні в деталях: при великій кількості поверхів спідні частини значно масивніші, тоді як верхні й особливо кулясті маківки — дуже тонкі, часами навіть непропорціонально до основи. З трибанних будов відзначимо церкви в Березках, Межирічі, Левківці, Черкаську, Лебедині, Дементіївці, Бішкіні.
Походження п’ятизрубних церков із п’ятьма банями, як ми вказали, ще в належній мірі не висвітлене. Збережеш чудові зразки п’ятибанних церков Придніпров’я належать до найвищих досягнень української будівельної умілості. В почутті пропорції та гармонії форм ці будови можуть служити зразком архітектурного компонування, як, наприклад, церкви в Яришеві коло Могилева-Подільського першої половини XVIII ст., Старому Дашеві на Київщині, Лісовичах на Київщині (XVIII ст.), Ромнах — побудована П. Калнишевським у 1764 р. (тепер у Полтаві) — і дві, може, найкращі дерев’яні будови Придніпров’я — церкви Медведівського монастиря і в с. Березянки на Київщині 1766 р. (тепер не існує). Досить поширені п’ятибанні церкви також на Слобожанщині: Рубцове, Артемівка, Вільшана, Золочів, Олешня, Мерефа й одна з найкращих — у Гороховатці Куп’янського повіту, що має аж 5 поверхів, чудово сполучених в одну цілість. Немовби завершенням старої української умілості бароккової доби постає грандіозна запорізька кафедра в Самарі на Запоріжжі, що має аж 9 зрубів, кожний — завершений стрункою 5-поверховою банею. Церква була побудована в 1773 — 79 рр. архітектором Якимом Погребняком, що походив із Харківщини.
Завантажити реферат