Сторінка
9
Глибоко досліджуючи місце і роль міфології в історії мислення, Потебня переконливо стверджує, що вирішальне значення для виникнення міфів мала внутрішня форма слів, яка, на думку Потебні, часто виступала посередником між пояснюваним і засобом пояснення. Спостереження і досвід землеробів, пастухів, господарів відігравали певну функцію пояснення. Так, Потебня пояснює значення дня 1 серпня за старим стилем, яке раніше називали святом Маковія, від даних практичних дій землеробів, як "мак віяти". Цей, як і багато інших прикладів, підтверджують думку про господарську основу міфології значно більшою мірою, ніж думку про вирішальне значення слова як гносеологічної категорії міфічності.
Потебня розрізняє два види міфів, які характеризують різні етапи розвитку людської свідомості. Для одного етапу характерні прості поетичні пояснення, що виникли в результаті порівняння, на зразок "душа – це дихання, пара, дим, вітер", що є виявом образності мислення первісної людини.
У другому виді міфів мають місце пояснення предметом яких служи тать дії над істот, що керують світом і людиною. Ці сили в усіх міфологіях відносяться до неба. В цьому Потебня вбачав джерело характеру, хоча цього принципу вчений не завжди дотримувався при аналізі міфології. Так, він не врахував того, що релігійний міф вимагає обов’язкового виконання певної системи обрядів, ритуалу.
Міф розглядається Потебнею насамперед як словесне вираження такого пояснення, при якому образові, що пояснює і має тільки суб’єктивне значення, приписує об’єктивність, дійсне буде в тому, що пояснюється. Внаслідок цього специфічною рисою міфів є ототожнення образу й речі, суб’єктивного й об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього. У міфові уживаються поруч релігійний, філософський і науковий зміст. Тільки подальше удосконалення пізнавальних здібностей людини веде до появи не міфологічного мислення, особливістю якого є відчуття усвідомлення того, що попередній зміст нашої думки є тільки суб’єктивний засіб пізнання.
Досліджуючи особливості не міфологічного мислення, вчений відзначає, що воно виступає у двох формах. В одному випадкові воно відображається у словах, що пов’язані зі збереженням живого уявлення, в другому в словах, які це внутрішнє уявлення втратили. Перше утворює мову поетичну, друге – мову прозаїчну (наукову).
Отже, стан слова у Потебні виступає вирішальним критерієм відокремлення поезії від прози, з'ясування спільності й відмінності між мистецтвом і мовою, мистецтвом й наукою. Найзагальнішою категорією мистецтва є образ. Саме в образі Потебня шукає таємницю виникнення художньої творчості.
Саме вчення про специфіку і сутність художнього образу, процеси його створення займає центральне місце в концепції Потебні. Він вважає, що художній образ є головним змістом і головною ознакою мистецтва і літератури. На його думку, цей образ є "засобом творення думки", специфічною формою відображення і пізнання предметів і явищ дійсності. В образі реалізується ідея і задум митця, через образи для публіки об’єктивуються думки (почуття, уявлення, зміст), що їх має в собі художній твір, - це "діяльність, праця духу", "орган думки", "процес творення".
У мистецтві процес пізнання дійсності, за О.О. Потебнею, здійснюється у формі естетичного відн6ошення до неї. Відображення є водночас і вираженням ставлення пізнаючого суб’єкта до дійсності. Тому до змісту художнього образу, окрім об’єкта, який відображається, детермінуючим елементом входить і свідомість суб’єкта "мистецтво" – говорить О.О. Потебня, - має своїм предметом природу в широкому розумінні цього слова, але воно не є безпосереднє відображення природи в душі, а певна видозміна цього відображається між твором мистецтва і природою міститься думка людини, тільки за такої умови мистецтво може бути творчістю [цитата за 4, с. 155]. Отже, єдність процесу відображення і вираження розглядається як поєднання в художньому образі того, що "іде" від предметів, фактів, явищ дійсності, і того, що "іде" від митця.
Змістова структура образу в мистецтві, на думку вченого, має характер знакової системи, тобто семіотичної інформації про оригінал. Образ, які і слово, підкреслює Потебня, є знак. Він відтворює не всі характеристики і навіть не всі елементи відображуваного об’єкта. Образ-знак об’єктивує лише окремі ознаки, риси, деталі, але зберігає тут модельну структуру, що і об’єкт відображення. Тому він постає як специфічний "знак значення", який слугує для "помноження людської думки і збільшення швидкості її руху". "Образ, говорить мислитель, - заміщує множення, важко вловиме через віддаленість, неясність чимось відносно одиничним і простим, близьким, визначеним, наочним. Отже, світ мистецтва і людського життя" [цитата за 9, с. 207].
Для того, щоб образи-знаки могли виражати не лише думки людей, а й все багатство їх почуттів, мистецтво відповідно обробляє їх. Поетична мова, на відміну від наукової, насичена різновидами тропів – порівняннями, метафорами, гіперболами, інтонаційними якостями. Тому вона, крім думки, несе ще й надзвичайну емоційну виразність. Саме на цьому, за Потебнею, ґрунтується здатність художніх образів-знаків породжувати в уяві цілісні предмети або явища, що супроводжуються естетичними переживаннями. Аналогічними до тих, що пережив сам художник.
Знакова природа мистецтва, згідно з концепцією Потебні, наочно виявляється в символах. У символах як знаках виражені наявні чуттєві образи предметів і явищ життя, а через це вони виступають як знаки, що вже у своїй зовнішній формі містять зміст того уявлення, яке вони символізують. Символ заміщає одне явище іншими за спорідненістю якихось ознак, водночас він викликає в свідомості не самого себе, а ту загальну якість, що розуміється в його значенні. Ці споріднені ознаки можуть бути другорядними, неістотними, але значення того, що вони заміщують, завжди істотне, завжди важливе. Символічність художніх образів зумовлена відображальною природою мистецтва. В працях "О некоторых символах в славянской народной поэзии", "О купальских огнях и сродных с ними представлениях", "О доле и сродных с нею существах" Потебня докладно досліджує символіку усної народної творчості, зокрема такі характерні для писемної творчості символи, як "Калина", "Щастя", "Горе", "Доля" та ін., пов'язуючи їх з художнім відображенням дійсності.
Висловлювання вченого про знакову природу мистецтва мають продовження у сучасних наукових пошуках, пов’язаних з вивченням знакових систем, проблем семіотики, кібернетики, взаємопроникнення науки і мистецтва. Звичайно, нині вони потребують певного уточнення та переосмислення. Перебуваючи на позиціях "лінгвістичної естетики", Потебня розглядав, головним чином семіотичний (знаково-символічний) аспект слова і відповідно художнього образу і дещо недооцінював їх гносеологічну і комунікативну природу. Він змішував поняття образу як відображення і образу як знака певного значення. Не обґрунтованим було і перенесення ним сутності знака на всі процеси мислення і зв’язане з цим твердження про рівнозначність естетичного знака і художнього образу. Проте його найбільш змістовні думки з цієї проблеми розвинуті радянськими вченими, що дало плідні наслідки.
Завантажити реферат