Сторінка
14
І колишня єдність церковнослов’янської мови були для тих слов’ян, що її вживали, в дійсності єдністю хіба лише для ока, але не для слуху. Графічно однакові знаки у різних слов’янських народах по-різному. Тип, що справжнього об’єднання щодо мови і тоді не вдалося провести.
Отже спільно церковнослов’янська мова в устах різних народів прийняла різні національні форми.
Якраз тоді виступав зі своїми теоріями і про об’єднання усіх слов’ян на основі російської літературної мови відомий славіст Антін С. Будилович. У своїй праці “Про літературну єдність слов’ян”, він до називав, що російська мова через те, що вона стоїть найближче до старослов’янської, це єдина мова, яка може і повинна стати мовою всіх слов’ян. Потебня згадує про нього, як про одного з теоретиків групи переможців, і цитує його слова: “Говорів в народі тисячі, всі не можуть бути літературними мовами один _ переможцем з “боротьби за існування” другі його підтримують і збагачують, вживаючи його для цілей своєї освіти. Так було всюди, так було
і у нас до недавніх часів [ ].
Потебень дуже добре бачив, як у різних формах проявляються об’єднуючі тенденції русифікаторів. Він бачив, як і в науці не все змагають до чисто наукових цілей, як і тим часом кується зброя для цілей денаціоналізації. І він безоглядно розкривав всю цю шкідливу систему практичних і теоретичних русифікаторів, що всю свою енергію звертали тоді на знищення української нації, а для українців він шукав шляхів національної самооборони.
“національна ідея – каже Т.Г. Масовик – це для свідома людини ціла культурна програма. Таке саме розуміння національної ідеї бачимо у Потебні, бо плекати у себе національну ідею можна лише на грунті національної свідомості “Наші батьки і діди – каже Потебня – були сильні у своїй народності мимоволі” і, . самі собі того не усвідомлюючи, вони могли ще залишатись українцями; але “ми можемо бути сильні лише свідомістю своєї окремішності”. Це вимагає мова часів.
Приглядаючись невідрадним відносинам в Харкові, Паотербна вказує на те, що повне розбиття сил та переваги егоїстично-матеріалістичних тенденцій так серед університетської молоді, як і серед українського громадянства взагалі, це лише наслідок того, що ми несвідомі. Так, що перш за все треба собі усвідомити свою національну окремішність, пізнати дані прикмети свого народу, щоби на тій основі наладнати зв’язок з надіями народу, як цілісності, і щоби в собі самім відчувати його майбутнє.
Для усвідомлення собі підсвідомих підвалин укр. національності треба пер усього самому добре пізнати і засвоїти собі укр. мову, що без її вивчення, як казав Потебня, всі укр. змагання будуть збудовані на піску. Це відноситься і до теоретичних студій над явищами укр. мови і до практичного використовування укр. мовних засобів.
Наукові студії над укр. мовою, відкриваючи її своєрідності, її відмінності від інших мов, мають в цьому процесі усвідомлювання своєї національності і в процесі витворювання ідеї національності велике значення. Вони очищають цю ідею від різних суб’єктивних фікцій та ставлять її 6на тверді основи об’єктивної національності. Практичне використання і удосконалювання укр. мови привело до повного розвитку усіх сил нації і до найбільш продуктивного їх виявлення. Це перший крок до оздоровлення і скріплення національного організму.
Далі треба пізнавати усі духовні скарби і історичні переживання нації, які теж повинні стати складовими елементами національної свідомості і основою для розбудови національної ідеї. Такі науки, як етнографія і історія, мають через те своє особливе національне значення. Їх здобутки мусять стати загальним духовним майном найширших верст укр. суспільства.
З тим в’яжеться вимога загальної освіти в національному дусі, такої, яка використовувала би усі витвори народної психіки та все стояла би у зв’язку зі скарбами національної традиції. Вже в молодім віці, під час своїх університетських студій в Харкові, Потебня роздумує зі своїми товаришами над потребою в організації виховання і шкільництва на національних основах. Пізніше під час свого перебуття в Німеччині, він із задоволенням зауважує, що і там такі питання є предметом наукових дисциплін і у своїй кореспонденції не забуває дальше розбуджувати зацікавлення до них серед укр. громадянства.
Бистрим поглядом глибокого мислителя він бачить ті невидні нитки, що зв’язують поодинокі ділянки життя нації, бачить, як шкоди чи занедбання на одному боці, ведуть на поганих наслідків на другому боці. Разом з німецьким ученим Рільом він вказує, як н.пр. музична освіта в народному дусі причиняється до загального духового здоров’я, та як промахи і занедбання на цьому полі викликають недужий стан свідомості взагалі разом з від’ємними явищами на полі загальної моралі. Аналіз культурного життя німецького народу, який він найшов у творах Ріля, виникає у нього цілий ряд думок про культурний розвиток українського народу, про потребу і вартість музичної освіти в народному дусі, про тісний зв’язок між долею музики з одного боку і всіх інших явищ громада життя з другого боку.
Отже змагання до усвідомлення у собі національності це одночасно прагнення до зв’язку, до визволення себе від влади грубих особистих інтересів і до громадської сили, як наслідку сили одиниці. Єдиний тривалий поступ це той, що зачинається від одиниць і від них поширюється кнурами, той, що іде з громади. “Якщо хочемо зв’язку університету. Громадянства, цілого народу, - кінчить свої увагу Потебло – то перш усього очистили свої серця і замисли. Влада, вплив, матеріальна сила приложаться самі собою” []
Завантажити реферат