Сторінка
6
Розглядаючи наприклад поетичні тропи і фігури, Потебня особливо звертає увагу на їх можливості багатосторонньо виражати суб'єктивно-оціночну функцію, передавати почуття і настрої того, хто говорить і в зв'язку з цим відмічає: "Визначеність ставлення того, хто говорить до предмета мовлення примушує слухача ставитися до цього предмета так же" [цитата за 9, с. 340]. Потім Потебня блискуче підтверджує це положення аналізуючи численні приклади стилістичних образотворчих функцій різманітних фігур і тропів [цитата за 9, с. 352-355].
Інтенсивні процеси поділу праці, що в наші дні диктуються науково-технічною революцією, неодноразово відбивалися в літературознавстві. Спроби поділити різні сфери аналізу літературних явищ зустрічаються досить часто. Набули поширення і погляди, згідно з якими лише локальне вивчення тексту від слова до слова з навмисним відсіканням усіх поза текстових нашарувань, може привести до вірогідних наукових результатів (В. Кайзер, Е. Штайгер, Р.Якобсон, Ю. Лотман та інші).
Однак поряд з цим усе сильніше розвиваються й інші тенденції. Адже сам дух сучасного наукового прогресу вимагає не тільки спеціалізації, але й найсміливіших узагальнень, широти погляду, що дозволяє зробити крок від звичайних "арифметичних" дій до якісно нових "інтегральних" рішень. В останні роки літературознавство все частіше починає звертатися до ідеї про необхідність суто наукового розуміння структурної цілісності художнього твору, прагне осмислити останній як унікальне, принципове, нове і самобутнє явище, підійти до поетичного слова з точки зору тісних зв’язків, між художньою культурою й іншими формами діяльності людини.
Ідеї Потебні щодо цілісного підходу до художнього твору як до живої картини буття, про співвідношення й нероз'єднаність усіх йог компонентів і нині не втратили свого значення. Ось, наприклад, що говорить вчений літературну критику у зв’язку з необхідністю розглядати увесь твір в цілому: "Якщо будь-яка галузь знання є продукт великих зусиль думки, то зосередженість знань, зумовлена тим, що поетичний твір важливий для нас, як конкретне ціле, є справою тим більш важкою. Тому "Lart difficile la critique est visee" може бути справедливим лише стосовно пирхання з приводу художнього твору, а не до наукової критики. Визначні критики більш виняткові, ніж визначні художники і поети" [цитата за 9, с. 110].
Потебня завжди прагнув підійти до мови і літератури як до живих, рухомих явищ, як до "постійної роботи духу". Відомо, що останнє формулювання належить Вільгему Гумбольдту, праці якого відіграли важливу роль у формуванні наукового світогляду Потебні. Однак на відміну від більшості послідовників Гумбольдта (К. Фосслер, Б. Кроте та ін.), що тлумачили його ідеї в дусі підміни естетичних категорій лінгвістичними поняттями і сприяли формалістичній фетишизації поетичної мови, Потебня розвинув свою оригінальну концепцію про нероздільність цих структурно-утворюючих факторів мови і літератури із загальним рухом людської думки і її історичному розвитку. Звідси глибокий історизм усіх філологічних побудов Потебні.
У своїх дослідженнях, із російської граматики, в розгляданні багатств народної поезії й літератури Потебня завжди намагався звернути увагу на історичний зміст кожного словесного образу, давав історичну довідку щодо його походження. І хоч не всі спроби визначення етимології слова Потебню витримали перевірку часом, саме спрямування його досліджень на виявлення змістовності мови і літератури з орієнтацією на з'ясування цієї змістовності в традиційно закріплених слові й образі, які супроводжують людину на довгому шляху її історії, намітилося дуже глибоко і перспективно.
В.В. Виноградов, говорячи про те, що Потебня значно глибше розумів життя мови, ніж багато хто із граматистів формальної школи, правильно оцінив теорію Потебні як "дійову протиотруту проти формалізму і нігілізму" [11, с. 37].
Досить глибоко розуміючи необхідність знання і символа в мові, Потебня завжди нагадував, що в поезії "будь-який знак – багатозначний" [12, с. 139]. Він на численних прикладах показав, що слово в мовному контексті, особливо в контексті поетичному, не може бути обмеженим лише умовним смислом знака. В слові – життя й історія народу, і якщо навіть первинний поетичний образ слова стерся від повсякденного автоматичного вживання, це зовсім не означає, що не можуть виникнути в контексті і його сприйняття такі умови, за яких цей образ прокинеться і почне жити з новою силою ідейно-змістового, естетичного і емоційного значення. Говорячи про формалістичний підхід до поетичного слова, Потебня з гіркою іронією відмічав: "Як правило, ми розглядаємо слово у тому вигляді, як воно подається в словниках. Це аналогічно тому якби ми розглядали рослину, якою вона є в гербарії, тобто не так як вона живе, а як штучно підготовлена до цілей пізнання." [12, с. 3-4].
Потебня дуже скептично ставився до будь-яких спроб оцінювати поетичне слово лише з точки зору його раціоналістично-логічної однозначності і в зв’язку з цим не вважав за можливе прямолінійне застосування прийомів точних наук при аналізуванні явищ літератури і мистецтва. Він наполягав на тому, що в естетичних судженнях і оцінках необхідно постійно мати на увазі художню цілісність літературних явищ, їх ідейно змістовне значення в історії суспільства.
"В науці, – зазначав Потебня, відношення окремого випадку до закону доводиться за допомогою розкладення окремого випадку. Повнота і точність аналізу є мірою сили доказів правильності загального положення. В поезії зв'язок образу і значення не доводиться. Образ збуджує значення не розкладаючись, а безпосередньо. Якщо спробувати перетворити вигини поверхні, що утворює статую, на ряд математичних формул, то, не говорячи вже про те, що при цьому багато чого залишилося б неаналізованим, сукупність цих формул, сприйнятих послідовно, не дала б враження статуї." [цитата за 9, с. 101].
В іншому місці Потебня також відзначив, що "науковий факт тим більше для нас усвідомлений, чим більше розроблений", поетичний же образ або художній твір "не розкладається під час своєї естетичної дії" і збагнути їх можна лише в цілісному вигляді [цитата за 4, с. 153]. Таким чином, Потебня проти формалістичного розчленування живих літературних явищ.
Завантажити реферат