Сторінка
2
Вступаючи проти натуралістичного погляду на розвиток мови у працях Августа Шлейхера (1821-1868), О.О.Потебня зазначає і що не можна проводити грубих аналогій між розвитком мови і розвитком явищ неореанічної природи, рослини чи організми. Організм, говорить він, живе самостійно, а слово-тільки в устах людини. Шлейхер, хоч і намагався побудувати свою лінгвістичну концепцію на філософії Гегеля, але не зрозумів основної і тому прийшлв до висновків, що суперечили гегелівській діалектиці. Як слушно зауважує О.О.Потебня, за Гегелем, свобода ґрунтується на пізнанні необхідності, Шлейхер, однак, вважає, що свобода виключає необхідність. Відносячи мову до явищ, у яких панує необхідність, Шлейхер твердить, що мова розвивається й збагачується завдяки дії цієї категорії. За Шлейхером, на другій стадії розвитку мови, коли в неї проникає свобода, прогрес в історії мови змінюється регресом, струнка система мови руйнується, відмирають флексії і т.д. О.О.Потебня заперечує шлейхерівську теорію двох стадій у розвитку мови, теорію регресу і виродження граматичних форм, і захищає положення проте, що мова розвивається на всіх етапах людського життя, разом з розвитком людського суспільства – носія мови – і вдосконалення людської думки, що в свою чергу, веде не до виродження граматичних форм, а до їх переродження в бік точнішого й глибшого виразу людської думки.
Отже, підсумовуючи критичний розгляд наведених вище теорій походження і розвитку мови, можна сказати, що всі вони, зрештою, мало чим відрізняються одна від одної. Їх помилки можуть бути зведені до однієї – абсолютного нерозуміння прогресу. Для теорії свідомого винаходу прогресу у мові неможливий, до виявляється тільки тоді, коли він уже не потрібний, для теорії божественного походження прогресу. Для теорії свідомого винаходу прогрес у мові неможливий, бо виявляється тільки тоді, коли він уже не потрібний, для теорії божественного походження прогрес повинен бути регресом, для Баккера і Шиллера він може існувати хіба що в русі звуків. Усі ці теорії розглядають мову як уже готову річ і тому не можуть пояснити, звідки вона взялася.
Подолати хибні погляди на суть і розвиток мови та мислення, як вважає О.О.Потебня, можна, звернутися до вчення Гумбольдта, розгляду наукових положень, яким присвячено окремий розділ у праці “Мысль и язык”.
Хоч учення Гумбольдта і не розв’язує питання, яке цікавить О.О.Потебню, – відношення думки до слова, але обійтися без цього вчення не можна, бо воно промиває світло на ті суперечності, які закладені у мовних явищах, та на її перешкоди, що їх треба подолати для досягнення мети. З загальнолінгвістичної концепції Гумбольдта О.О.Потебня сприймає не все. Він відмежовується від грубого раціоналізму, певну данину яком віддав видатний німецький лінгвіст, йому чужі також ті твердження дослідника, що заводили думку у полон метафізичного туману, – саме там, де науковий аналіз поки що виявлявся безсилим прояснити так звані темні явища мови.
Гумбольдт, видатний німецький учений і державний діяч, зробив значний внесок у розвиток передової науки Німеччини першої половини ХІХ ст. його наукові інтереси були надзвичайно широкими. Прекрасне знання європейських мов, а також баскської, санскритської, китайської та індійських мов Америки, активне використання матеріалу давньоєгипетської, японської та інших мов світу зумовили незвичайно широкий лінгвістичний світогляд ученого, стали основою його глибоких спостережень.
Загально лінгвістичні ідеї Гумбольдта випливали з його історико-- філософської концепції, що ґрунтувалася на досягненнях німецької класичної філософії, насамперед на ідеях Канта, Шемпінга, Гегеля та інших.
На філософську думку тих часів великий вплив мало учення Канта про суперечності (антиномії) чистого розуму, що започаткували діалектичну традицію в німецькій класичній філософії. Як твердив Кант, спроба розуму дати теоретичну відповідь на питання, що таке світ як безумовне ціле, веде до суперечностей, до відповідей, які взаємно виключають одна одну. Ґрунтуючись на цьому, Гумбольд доводив, що спроба розуму дати відповідь на питання про те, що являє собою мова, призводить до протилежних визначень. Які, проте, характеризуючи мову з різного, часом протилежного боку, розкривають глибинну суть мови в усій багатогранності її ознак. Через усі наукові праці вченого проходить ідея ідеальної абсолютної свідомості, яка в тій чи іншій формі реалізується й виявляється у мові Д.О. Посебна у цьому питання, особливо в ранній період формування свого світогляду, стояв на позиціях лінгвістичного психологізму, стверджуючи, що розвиток мови зумовлений розвиток індивідуального людського мислення. Для нього більш прийнятними були погляди. Штейн тала і Лаураса.
Ось чому, розглядаючи антиномії та ідеї Гумбольдта, О.О.Потейна інтерпретує і розвиває їх з позицій лінгвістичного психологізму. Дослідник зазначає: “У викладі антиномій Гумбольдта ми йдемо слідом за Штейталем” [цитата за 4, с.23]
За Гумбольдтом, мова – це діяльність духу. Дує є реальним визначальним фактором щодо мови Гумбольд виховать із загальної ідеї людського духу, що носить конститутивний характер і одвічно притаманна людському колективу, але в конкретній історії ця ідея проявляється в доступній емпіричному пізнанню формі духу народу. Формою виразу народного духу є мова народу, національна мова. Погляд Гумбаольта на мову як на безперервну діяльність. а не як на щось закам’яніле, знаходив у О.О. Потебні активну підтримку і дальший розвиток у застосуванні його до аналізу нових мовних явищ.
Завантажити реферат