Сторінка
6

Філософські погляди Лесі Українки

Чудовим підтвердженням тієї думки, що Леся Українка дуже добре розбиралась у класовій суті моралі, є оцінка нею етичних систем, які претендують на роль панацеї від усяких бід і видають себе за щось придатне для всіх класів суспільства. Далеко недосить, говорить вона, самого праг­нення переконати людей в тому, що добре бути добрими, благородними, самовідданими. Від цього вони не тільки не стануть доброчесними, не тільки не будуть почувати себе щасливими, а й навряд чи увірують у справедливість самої ідеї. Щоб зробити докорінний перелом у моралі суспільства, потрібні не вмовляння — вони однаково за­лишаться пустими звуками, оскільки мова йде про пануючі класи, — а революційна дія, яка, в свою чергу, передба­чає звернення з революційним словом до трудящих мас, що є носіями зовсім іншої моралі, ніж мораль пануючих експлуататорських класів.

Будучи відданою великій справі визво­лення трудящих від усякого гніту, Леся Українка створила ряд чудових щодо своєї цільності і моральної чистоти ху­дожніх образів. Вважаючи, що «діла без віри мертві суть» [8, с.3], вона створила цілу галерею образів передових громадських діячів, борців за історично справедливу справу, людей, беззавітно відданих батьківщині, трудящим масам, моральному обов'язкові. Але треба насамперед сказати, що сама письменниця, весь її життєвий шлях були пре­красним прикладом того, як треба служити народові, про­гресивному ідеалові — справі революційної боротьби проти гніту і експлуатації. Велика поетеса у своєму особистому житті, роботі і боротьбі показує приклад героїчного слу­жіння справі визволення трудящих з-під гніту експлуа­таторів. Цікавий з цього погляду її лист до А. С. Макаро­вої від 2 травня 1894 року. «Мені, — говориться в цьому листі, — не одні Ви казали, що при мені люди робляться луччими, — сьому б я хотіла вірить, бо се був би дуже щасливий дар». Ні тяжкі випробування, що випали на долю поетеси, ні численні підступи ворогів — ніщо не могло зупинити її на шляху самовідданого служіння інтересам трудящих. Усе особисте підкорялось нею громадському, завданню соціального і національного визволення україн­ського народу. Про це говорить увесь героїчний шлях Лесі Українки — письменниці, громадсько-політичного діяча, друга робітників. Про це, зокрема, говорить її лист до О. Кобилянської від 15 серпня 1901 року, який зачіпає сферу інтимних відносин. Торкаючись скарги своєї адресатки з приводу невдалого її кохання до О. Маковея, Леся Українка пише: «Тяжке то слово: «я можу все витримати», але нехай хтось (тобто О. Кобилянська. — Н.І.) скаже його собі, так як і ще хтось (тобто сама Леся Українка. — Н.І.) казав у подібних обставинах, а потім хай розмахне крилами і злетить угору, куди не тільки ведмеді не захо­дять, а навіть орли не залітають, може там трошки холодно і самотно буде спочатку, але може там стрінуться й інші гірські подорожні і розпалять всі вкупі ватру велику і будуть з неї іскри на всю Україну».

Суть цієї чудової поради Лесі Українки полягає в тому, що віддане служіння своїй батьківщині, глибокий зв'язок особистої долі з долею народу є найвірнішим засобом від усяких особистих знегод. Ці знегоди не можуть і не повинні відвертати людину від ос­новного, вирішального — боротьби за свободу народу. А для успіху такої боротьби необхідно виробляти мужність, героїзм, відвагу, самовідданість, вірність про­гресивному ідеалові. Саме цими рисами і наділяє Леся Українка своїх героїв і героїнь — Кассандру, Вілу-по-сестру, Ізольду Білоруку, Мартіана, Антея, Неофіта-раба, Річарда Айрона, робітників, селян, революціонерів і ба­гатьох інших. Леся Українка в ряді своїх творів оспівує людську гідність, вірність, незважаючи на найжорстокіші випробування, обов'язку, непримиренну ворожнечу до продажництва, любов до простих людей, ненависть до експлуататорів взагалі. У драмі «Руфін і Прісцілла» письменниця втілює ідею вірності обов'язку. Ідея вірності прийня­тому на себе обов'язку проведена також у драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова», в якому зображається один епізод періоду раннього християнства в Римській рабовласницькій імперії. Йоганна — головна героїня дра­матичного етюду — уособлює тут вірність прогресивній справі.

Що особливо варто уваги в етичних поглядах Лесі Ук­раїнки, то це досить глибоке відбиття в них прекрасних, глибоко людських, високоморальних якостей представни­ків простого народу, трудящих і особливо — робітників. Величезна перевага моралі трудящої людини, її високі моральні якості викликають захоплення письменниці уже з самого початку її літературно-громадської діяльності. У 90-і роки героями творів Лесі Українки частіше стає пролетар, що є носієм моралі нового типу. У вірші «Дим», в оповіданні «Над морем», у драмі «Осіння казка» та в ряді інших ху­дожніх творів Лесі Українки зображаються робітники, основною рисою моралі яких є ненависть до всіх і всяких експлуататорів, любов до народу, братерська взаємодопо­мога, мужність, самопожертва, відвага, героїзм, стійкість у боротьбі з ворогами. Так, наприклад, у статті «Європейська соціальна драма кінця XIX століття» Леся Українка з великою похвалою говорить про спробу зображення Б'єрнсоном «свідомої . мучениці з робітни­чого середовища, яка уморила себе і дітей, щоб звільнити комітет страйкарів від зайвих турбот і щоб смертю своєю подати товаришам сигнал до більш діяльної боротьби» [3, с.311].

Особливої уваги заслуговує погляд Лесі Українки на питання про відношення між політикою і етикою. Цьому питанню Леся Українка присвятила спеціальну статтю — «Замітки з приводу статті «Політика і етика»», яка свідчить про те, що в галузі етич­них проблем, як і в усіх інших галузях літературної і громадсько-політичної діяльності, ідеал Лесі Українки не тільки наближався до етичного ідеала Незважаючи на ряд помилкових положень Лесі Українки у «Замітках .», зокрема осудження—з мо­ральних міркувань — терору якобінців періоду французької революції, в цілому цей твір революційної письменниці правильно обґрунтовує ту думку, що в боротьбі партій і класів, які ці партії представляють, не повинні практи­куватись довільні прийоми і перші-ліпші методи. За Лесею Українкою, боротьба партій повинна передбачати додер­жання певних норм, правил. Критерієм же цінності етики класу, на думку Лесі Українки, може бути «найбільша згідність розвитку етики класи з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення її до новочасного про­гресивного ідеала», тобто, інакше кажучи,етика взагалі і етика класової боротьби зокрема, відповідно до загаль­ного принципу розвитку, має історичний характер, що передбачає різний рівень розвитку моралі суспільства. А це прямо диктує необхідність застосовувати ті способи боротьби, які, загалом відповідаючи найвищому прогресивному ідеалові, гарантують справжні Весь цей хід думок Лесі Українки безперечно спрямо­ваний проти аморального, єзуїтського лозунга: «в боротьбі всі засоби добрі», — лозунга, який пускали в хід всякі несумлінні люди в ім'я досягнення своїх непривабливих цілей.