Сторінка
3

Філософські погляди Лесі Українки

Отже, Леся Українка своїми ідеями про походження, суть і суспільне призначення ми­стецтва, нещадним викриттям реакційного, формалістичного мистецтва та розробленням ряду основних естетичних принципів вона завоювала почесне місце серед передових діячів української естетичної думки.

РОЗДІЛ ІІ. ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У витлумаченні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. У чудовому вірші, написа­ному в період піднесення революції 1905 року («Ось уночі пробудились думки .»), вона цілком виразно висловлюється в питанні про вічність і нестворнмість матерії:

Вірю я в правду свого Ідеалу,

І коли б я тую віру зламала,

віра б зламалась у власне життя,

в вічність матерії, в світа буття,

власним очам я б не вірила й слуху,

я б не впевнялась ні тілу, ні духу.

Се ж бо для віри найвищая міра!

Як бачимо, в цьому вірші міститься цілком ясне твер­дження про те, що найвищим критерієм віри в існування зовнішнього світу є визнання вічності матерії, її осново­положної ролі щодо явищ духовного характеру.

В листі до О. Кобилянської від 13 квітня 1891 року М. Павлик передає зміст своєї розмови з Лесею Україн­кою про значення матеріалістичного світогляду для письмен­ника. Леся Українка говорила йому: «Матеріалістичний світогляд єдиний найправдивіший і він, холодний, але здоровий, мов холодний гірський вітер серед спекоти в долині, що вимітає всяку нечисть з-межи людей. Дух його могучий, проймаючий наскрізь, і він уже повітав і в штуці — в новіших реальних творах» [8, с.22].

Матеріалізм, за переконанням Лесі Українки, властивий не лише людям філософсько-освіченим. У вигляді «наїв­ного реалізму» або стихійного матеріалізму він властивий усім тим, хто не досвідчений у тонкощах ідеалістичних спекуляцій, і є результатом простого безпосереднього по­гляду на речі як на такі, що існують поза і незалежно від нашого я, від усякого суб'єкта. У статті «Утопія в белетрис­тиці» говориться навіть про «наївно-матеріалістичний ідеал» народних уявлень про «рай» та інші фантастичні речі, а у вірші «Свята ніч» Леся Українка прямо говорить про віч­ність неба.

Отже, Леся Українка переконана, що матерія існує вічно, що вона нестворима і незруйновна. Ідеальне є по­родженням, продуктом матеріального. Більше того, аналіз творів Лесі Українки приводить нас до висновку, що пи­сьменниця вважала матерію активною, яка в самій собі має об'єктивні стимули вічних перетворень, безперервного руху, висхідного поступального розвитку. Так, в своїх «Замітках» на статтю Ганкевича «Політика і етика» Леся Українка негативно говорить про «мертву матерію» і ви­магає розгляду першооснови всіх явищ світу як дійової, активної.

Єдиний у своїй матеріальній основі світ, на думку Лесі Українки, підлягає внутрішньо притаманним йому за­конам розвитку. Визнання пануючої в природі закономір­ності виключає допущення всіляких фантазій, релігійних, ідеалістичних і містично-спіритичних вигадок. Усе при­чинно зумовлене, детерміноване: «нема причин, не буде й наслідків» *. Про детерміністів Леся Українка говорить, що у них « .світ наладжений так стало, що там для бога місця вже не стало» [5, с.59-60].

Глибоко чужими Лесі Українці є казки про можливість загробного життя, їй чужі всякі туманні, містичні проро­кування.

Леся Українка рішуче виступає проти фаталізму і ре­лігійно-ідеалістичної думки про наперед установлену гар­монію, зверху наперед визначену доцільність у світі і т. д. Так, говорячи про передчасну смерть від сухот свого зна­йомого ялтинського лікаря, Леся Українка зауважує: «Ах, іще люди говорять про якусь там «доцільність»!». В той же час вона виступає проти суб'єктивно-ідеалістичного тезису про панування в світі чистих «випадковостей». Ви­падковість має місце і вона відіграє свою роль, але її не можна переоцінювати — такий є смисл твердження Лесі Українки, згідно з яким не можна занадто покладатися «на «випадковість»».

Аналіз творів і листів Лесі Українки наочно показує, що письменниці чужою була проповідь суб'єктивізму і сва­волі. Вона вважає, що нема безпричинних предметів, явищ, фактів, подій, що як у природі, так і в історії панує необ­хідний, закономірний зв'язок явищ, а зовсім не хаос і гра випадку. Зокрема, і в історичному житті ми бачимо необхідність, хоча вона і не означає того, що окремій особі лишається тільки сидіти склавши руки. Навпаки, історична необхідність передбачає активну, революційну, цілеспрямо­вану діяльність людей.

У цьому ж плані Леся Українка говорить про фанта­стичні сни і примари. «Сни та примари, — пише вона, — ніколи не бувають і не можуть бути, навіть з чисто фізіо­логічних причин, об'єктивно-розсудними, діалектично-ло­гічними,— в їх завжди відбивається суб'єктивна, безпосе­редня вражливість самого «одержимого видивом»; через те в них може бути тільки логіка почуття та несвідомі асо­ціації ідей» [7, с.171-185].

Стоячи на матеріалістичних позиціях і всіма наявними у неї засобами пропагуючи матеріалістичний світогляд, Леся Українка в той же час бореться проти матеріалізму грубого, вульгарного, що виключає визнання дійової сили ідей. Вона рішуче виступає проти опошлення матеріалізму, за використання його як войовничої духовної зброї боротьби проти всього віджилого і реакційного. Вона осуджує вузький і обмежений матеріалізм, нехтування великою силою ідей, якими проймаються люди.

Однак сила ідей, показує Леся Українка в своїх творах, полягає не в них самих, а в тому, що вони є ідеями людей, які використовують їх для практичного втілення тих ідеа­лів, що складаються в матеріальному життєвому процесі. І саме тому, що ідея виражає насущні запити життя певної суспільної групи і сприяє реалізації цих запитів, вона містить у собі велику дійову силу, яку і треба використати в ході практичної революційної боротьби за рішучу зміну соціально-політичних відносин. Філософія має бути вико­ристана не як засіб споглядання світу, а як знаряддя бо­ротьби, вона виправдує себе лише в тому випадку, коли набирає войовничого, цілеспрямованого характеру.

В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»», говорячи про перших християн і римських філософів (особ­ливо стоїчної школи), Леся Українка відзначає, що ті і другі, хоч і не були «заячесердими» перед муками, яким їх піддавали, «адже й філософи самі собі перетинали жили з непротивлення філософського та й просто з, але ідейної одваги і тим і другим бракувало, бо всі вони вижидали згори, від бога, чи від цезаря, а нічого не важились здобувати самі. Дух Спартака не жив ні в філософах, ні в християнах, тому одні не винайшли нового «духу законів», а другі не зруйнували ні одної Бастілії, хіба ще нові побудували». Борючись проти «філософського опортунізму» (так на­зиває Леся Українка всяку теолого-ідеалістичну конструк­цію, що освячує бездіяльність, квієтизм), письменниця вимагає від філософів рішучості, практичної діяльності, боротьби. Вона виступає проти «дебрів туманних абстрактностей», за творчий характер, життєвість і дійовість пізнавального процесу, філософії взагалі [1, с.251].