Сторінка
4

Філософські погляди Лесі Українки

Саме відсутністю цієї рішимості до боротьби Леся Ук­раїнка пояснює те, чому філософи стародавнього Риму не створили політичної програми суспільних перетворень, хоч би на зразок тієї, яку створив француз Монтеск'є в творі «Дух законів», не говорячи вже про те, що вони не вступили в рішучу боротьбу проти реакційних суспільних порядків свого часу.

Ще в ранній період своєї діяльності Леся Українка виступає рішучим противником всякої бездіяльності, спо­глядальності, філософського індиферентизму. Наприклад, у листі до М. Драгоманова від 22 серпня 1891 року вона говорить, «що різні громадські рухи, спори, толки, анта­гонізми» окремих, навіть передових людей, їх симпатії і антипатії здаються їй часто «бурями в склянці води». «А найгірше мені прикро, коли я бачу, як деякі мої товариші і товаришки, замість того, щоб оглянутись навколо себе на живі справи, на живу роботу, звертають всю свою розумову силу на рішення філософських питаннів, не маючи самі ніякого філософського виховання, і через те їхні спори часто бувають похожі на спори «про безсмертя душі», «про причину причин», а часом іменно сі теми служать їм до роз­мови». Тимчасом, продовжує Леся Українка, енергія і пристрасть, що витрачаються на «розв'язання» схоластич­них і пустих питань, могли б бути використані куди більш раціонально. «Сі розмови і спори нагадують мені часи «геге­льянства» в Росії. І страшно мені, чи не посуваємось ми вже назад». Характеризуючи польських поетів-декадентів, Леся Українка осуджує їх за відхід у «мрії про нірвану» і заспо­коєння «у філософській байдужості до всього». Вона критикує особливо таких письменників, як Ян Каспрович, Пшерва-Тетмайєр, почасти навіть поета-народника Марію Конопницьку. Вона бичує «ідеалізм», тобто пусте мріяння, містицизм, якими пройняті писання польських поетів-занепадників [4, с.180].

Отже, в розумінні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. Пояснюючи природу в дусі філософського матеріалізму і піддаючи критиці містику і ідеалізм, вона вимагає, щоб філософія мала дійовий, бо­йовий, цілеспрямований характер, щоб вона служила розв'я­занню найважливіших соціальних проблем в інтересах трудящих мас. Мірилом правильності знань людини про навколишню дійсність і про неї саму є, твердить письмен­ниця, практична діяльність людей, яку треба розуміти в широкому значенні слова.

У підході до явищ дійсності Леся Українка виступала як діалектик.

В усіх сферах своєї багатогранної діяльності — в галузі художньої творчості, літературної критики, публіцистики і т. д. — Леся Українка докладала всіх зусильдотого, щоб вивчити і розглянути об'єкт свого найближчого інтересу по можливості всебічно, в усіх його зв'язках і опосереднен­нях, і притому в русі, а не в спокої. Так, у «Замітках про новітню польську літературу», торкаючись явищ соціальної і, зокрема, психологічної сфери, вона говорить, що не можна бути «натуралістом-метафізиком» який стоїть на точці зору незмінності і вічності предметів світу, що треба виходити з ідеї зміни і розвитку як природи, так і суспіль­ного життя. В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона говорить, що матеріальне життя людей і суспільних класів розвивається, змінюється і неминуче породжує явища ідеологічного характеру (політичні погляди, мораль і т. д.), які, в свою чергу, є мінливі. У багатій змістом статті «Утопія в белетристиці» Леся Українка, говорячи про май­бутній соціалістичний лад, створений на наукових засадах, розглядає його не ізольовано від усього попереднього ходу історичного розвитку, а в нерозривному зв'язку з ним. Вона говорить, що прийдешній суспільний лад тісно ло­гічно-нерозривно зв'язаний «з еволюцією тих його початків, які можна було бачити в першій половині XIX століття». Слідом за цим Леся Українка, виявляючи історичний під­хід до оцінки і розуміння тих чи інших явищ суспільного життя, говорить: «Правда, вже й у Мора були якісь натяки на історичне пояснення утопічного ладу, ллє ж це було тільки геніальне та все-таки невиразне почуття еволюційної теорії і більшого ми, звісно, від письменника XVI віку ні вимагати, ні сподіватись не можемо» [9, с.120].

Ці думки Лесі Українки свідчать, по-перше, про конкретно-історичний підхід її до явищ суспільного життя, а по-друге, — про визнання руху як невід'ємного атрибута матеріальної, в тому числі і суспільної, дійсності. Характер­ним щодо цього є місце з тієї ж статті «Утопія в белетрис­тиці», де говориться, що не можна «в'явити собі ліс без дерев, життя без руху» з, а також положення розвідки з історії, яке відзначає суперечливий характер розвитку суспільства на ранніх його ступенях.

Леся Українка робить правильний і природний висновок про відсутність абстрактної істини, про необхідність, в науковому дослідженні і практично-політичній діяльності якнайсуворіше враховувати умови, місце і час існування того чи іншого природного або історичного явища. Так у «семітках з приводу статті «Політика і етика»» ідея кон­кретності істини, «конкретної правди» обґрунтована і з своєї теоретичної сторони. Як на приклад Леся Українка вказує на застосування води, яку треба заощаджувати в умовах посухи, раціонально витрачаючи її з метою сприят­ливого дозрівання хлібів. А в період збирання врожаю дощ зовсім не потрібний, і люди борються з поводями.

Щодо розуміння розвитку як переходу від одного якіс­ного стану явищ до другого їх якісного стану через попе­реднє нагромадження кількісних змін, то Леся Українка, в загальній формі визнаючи це, в той же час допускала серйозну помилку, особливо тоді, коли мова йшла про ро­зуміння деяких явищ соціального життя. Так, у «Заміт­ках з приводу статті «Політика і етика»» Леся Українка висловлює і намагається обґрунтувати неправильну думку, згідно з якою «сама по собі революція і революційність фак­тично не є антитезою ні акції, ні реакції , а тілько є більше інтенсивною формою їх обох. І до універсальності, вселюдкості того чи іншого руху вона нічого не має».

Леся Українка вважала, що процес розвитку явищ, так само як і самий пізнавальний процес, не являє собою якоїсь прямої, несуперечливої лінії, а є таким процесом, який супроводиться суперечливістю, боротьбою протилежних тенденцій, сторін і т. д. Вона говорить, що явища природи і суспільства «народжуються, розвиваються і вмирають рівночасно і рівномірно». У вірші «Свята ніч» вона прямо говорить про наявність протилежностей у самій дійсності і в її відображеннях — наших уявленнях, поняттях:

.Проти вічності неба були ми малі,

але небо схилялось над нами.

Ніч без тіней і світло без проміння хвиль,—

все було і далеко й близенько,

і сіяли нам зорі за тисячі миль,

і між нами світили низенько.

Піддаючи критиці декадентські твори ряду західноєв­ропейських письменників (наприклад, у статті «Утопія в белетристиці»), поетеса висловлює незадоволення відсут­ністю в них зображення «боротьби, цеї конечної умови життя», що безперечно свідчить про визнання розвитку явищ через боротьбу їх протилежних сторін.