Сторінка
9

Феноменологія

У сучасній культурі поступово долаються ці негативні стереотипи. Відомий афоризм «У здоровому тілі - здоровий дух» починає набу­вати форму заклику дбати про власне тіло, тілесний стан не тоді, коли з'явилися перші ознаки хвороби чи виникли якісь тілесні дис­пропорції, а постійно. Фізична культура починає розумітися не як вміння швидко бігати і далеко стрибати, а як здатність, вміння, по­треба дбати про своє тіло, тілесний вигляд. Здоровий спосіб життя поступово утверджується як важлива загальнолюдська цінність. Ті­лесна сфера має велике значення не тільки як основа фізичного здо­ров'я і фізичної краси. На думку численних психологів, багатство самовідчуття і ступінь усвідомлення власного тіла позитивно зв'язані з багатством емоційних переживань особистості і наявністю у неї ху­дожніх інтересів. Естетичне задоволення практично завжди має в собі щось тілесне. Отже, самопочуття - перший рівень самосвідомості -має дуже важливе значення для нормальної життєдіяльності людини. Його недостатня розвинутість може народжувати різні комплекси не­повноцінності чи призводити до різних чуттєвих надуживань, тобто сприяти виникненню фізичних, психічних, соціально-психологічних, духовних недугів.

Незважаючи на всю значущість, тіло і зовнішність, за нормальних умов, не займають центрального місця у самосвідомості людини і не вичерпують її. Ще один важливий компонент, рівень самосвідомос­ті, - усвідомлення власної соціокультурної належності. Людина може визначити власне Я тільки у порівнянні з якимось іншим, через Ти, Він, Ми, Вони. Навіть усвідомлення свого тіла складається у людини поступово, у порівнянні з іншими. Дитина спочатку починає упізна­вати інших людей і тільки десь з двох років саму себе. Поступово в неї складаються уявлення про свою належність до певної родини, нації, соціальної верстви чи групи. Індивідуальній самосвідомості пе­редує родова чи групова. Родова самосвідомість виникла історично раніше ніж індивідуальна. Первісна людина усвідомила свою належ­ність до роду чи племені раніше і це мало для неї більше значення, аніж її індивідуальні відмінності від одноплемінників. У відповідь на питання Хто я?, люди, як правило, починають з визначення своєї належності до певних соціальних груп (вказують стать, вік, рід занят­тя тощо), і лише потім починають називати якісь індивідуальні влас­тивості, здібності. Схильність описувати себе в соціальних поняттях підсилюється у ході визрівання особистості. Усвідомлення своєї соціо­культурної, групової належності - важлива умова формування тако­го невід'ємного компоненту самосвідомості як самооцінка. Вже на першому рівні самосвідомості після розпізнання, узнавання своєї зов­нішності відбувається її оцінювання. Але, щоб зріст, вага, будова тіла певною мірою вплинули на самосвідомість особистості, вони повинні бути співвіднесені з певними стандартами, стереотипами, що прийняті у певній соціальній групі, у культурі і оцінюють одні якості як пози­тивні, а інші як негативні. Адже людина оцінює свої якості не сама по собі, а з урахуванням норм, визначених культурою, суспільством, соці­альною спільністю, родиною.

Усвідомлення своєї соціокультурної належності (сімейної, націо­нальної, родової) - найважливіша умова формування і розвитку осо­бистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реаль­ним змістом, значенням. Ідеал для дитини персоніфікований, зв'яза­ний з образом якоїсь конкретної людини (як правило близьких, бать­ка чи матері). «Дитина, - зазначав Іван Сеченов, - зливаючи себе з улюбленим образом, починає любити всі його властивості, а потім, як кажуть, любить тільки останні». З віком персоніфікація ускладнюєть­ся. Розширюється коло вибору ідеалів: батьків і інших безпосередньо знайомих дорослих доповнюють і навіть відсувають на другий план кінематографічні і літературні герої, суспільно-політичні діячі і інші суспільні персонажі. Усвідомлення власної соціокультурної належ­ності сприяє і формуванню почуття захищеності, укоріненності, впев­неності у собі і майбутньому, почуття життєвої перспективи, відчуття того, що як частка цілого, робиш якусь загальну справу. Формування і функціонування самосвідомості не вільно від суперечностей, напру­жених, часто тяжких роздумів і сумнівів. Я не існує без Ми, але й не співпадає з ним. Крім того, у кожного є певна ієрархія Ми: від безпо­середньої первинної групи (сім'ї, формального чи неформального ко­лективу однолітків) до нації, суспільства, країни, людства. Кожне із Ми по-різному впливає на поведінку особистості. Проблема вибору між Ми, що можуть і конфліктувати поміж собою, народжує проблему особистого самовизначення, приводить до формування ще одного рівня самосвідомості - усвідомлення свого Я. Образ Я найбільш суб'єктив­ний і інтимний елемент самосвідомості. Саме образ Я дозволяє осо­бистості діяти вільно і відповідально. Образ Я - складне психологіч­не явище. Це не стільки знання людини про себе, скільки певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості і потенції органічно зв'язано з емоціями, викристалізовується у мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя. Хоча образ Я завжди суб'єктивний і його зміст у різних людей є від­мінним, психологи виділяють декілька автономних ознак, вимірів, за якими можна порівнювати образ Я у різних людей чи в одній і тій самій людині на різних етапах її розвитку.

По-перше, ступінь складності і диференційованості образу Я. Ма­ленька дитина ще не вміє відрізняти мотиви поведінки від вчинків, суттєвої якості від не суттєвих, тому її образ Я здається простим, нерозчленованим, аморфним. В міру зростання, образ Я диференцію­ється, виникає складна ієрархія самооцінок. Внаслідок багатомірності діяльності, бачимо, конструюємо себе під різними кутами зору. Розріз­няють реальне Я (яким я бачу себе зараз), динамічне Я (яким я бажаю стати), фантастичне Я (яким би я бажав стати у мріях), ідеальне Я (яким я повинен бути, виходячи з власних принципів, ідеалів), потен­ційне Я (яким я можу стати, включаючи як позитивні, так і негативні можливості), ідеалізоване Я (яким мені приємно себе бачити), нарешті ряд удаваних Я, тобто образів, масок, які людина використовує для того, щоб приховати якісь негативні риси реального Я.

По-друге, ступінь значущості образа Я, місце, яке посідає серед інших настанов. Одна людина багато міркує про себе, аналізує власні вчинки, прагне цілеспрямовано вплинути на себе, у іншого самореф-лексія не розвинута, діє, керуючись переважно безпосередніми праг­неннями чи логікою ситуації. Різними бувають і об'єкти саморефлек-сії: один більше уваги приділяє зовнішності, інший — розумовим здібностям, третій - моральним якостям тощо.

По-третє, ступінь внутрішньої послідовності, цілісності образа Я. Оскільки людина бачить себе під різними кутами зору, її самосвідо­мість є завжди суперечливою. Ідеальне Я ніколи не співпадає з реаль­ним, суперечність між ними - рушійна сила самовиховання. Але су­перечності між образами Я можуть бути і деструктивними, якщо викликають внутрішню напруженість, коливання, сумніви.