Сторінка
7

Феноменологія

Обидва підходи мають позитивні і негативні моменти, можуть і по­винні бути подолані і інтегровані. Можливість синтезу обумовлена тим, що, незважаючи на вихідну протилежність позицій, їх представ­ники з різних боків приходять, по суті, до визначення ідеального як знаково-символічного компонента людської діяльності. Людська ді­яльність ґрунтується на інформаційних механізмах. Реальному пере­творенню речі передує вироблення ідеальної моделі майбутніх змін на ґрунті пізнання даної речі. Тут виявляється і сутність ідеального, яке постає як перетворювальний процес, що здійснюється людиною, але не з самими реальними речами, а з їх ідеальними прообразами. Іде­альний образ відображає не стільки конкретно чуттєві речі, скільки їх властивості. Процес перетворення властивостей в ідеальне не є прос­тим їх відбиттям в уявленні людини. Здатність відображати власти­вості речей мають усі вищі тварини завдяки наявності у них уявлень. Але тварина хоча і відображає властивості речей, ще не відтворює ідеальне, тому що не здійснює з властивостями ніяких операцій. На відміну від тварини, людина не просто відображає властивості речі, але й зокремлює її із загальної маси властивостей, надає ніби самос­тійного буття і тому здатна вільно ними оперувати, тобто у людини властивість набуває форми абстракції. Умовою для відокремлення властивості від речі для самостійного її існування є знакова система, Що є умовою існування ідеального, виступає матеріальним носієм абс­тракції, забезпечує її вільний рух.

Вихідна і спільна знакова система - мова. Мова бере участь у про­цесах предметного сприйняття і мислення, є основою пам'яті в її спе­цифічно людській опосередкованій формі, виступає знаряддям розпіз­навання емоцій і опосередковує емоційну поведінку людини. Мова, разом з суспільним характером праці, визначає специфіку свідомості і людської психіки загалом. Тому виникнення і розвиток свідомості як соціокультурного явища невідривне пов'язані з виникненням і розвит­ком мови як матеріального носія втілення норм свідомості.

На взаємозв'язок внутрішнього світу людини з засобом його мов­ного відображення звернули увагу давно. Ще Сенека зазначив, що «у душі є щось дуже глибоко сховане - воно і звільнюється, коли вимовляється». На те, що про зміст думок людини можна дізнатися лише тоді, коли думки набули форми зовнішності, але такої зовніш­ності, що несе на собі відбиток вищої внутрішності, вказував ще Ге-орг Гегель. Цю ж думку розвивали і обґрунтовували Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які писали: «На «дусі» з самого початку лежить прокляття - бути «обтяженим» матерією, яка виступає тут у вигляді шарів повітря, що рухаються, звуків - словом, у вигляді мови. Мова така ж стародавня, як і свідомість. Мова є практична, існуюча для інших людей і лише тим самим для мене самого дійсна свідомість». Проте, підкреслюючи взаємозв'язок свідомості і мови, думки і сло­ва, слід розуміти, що вони не тотожні, тобто повністю не співпада­ють. У мові висловлюється не весь зміст думки, свідомості. Думка, свідомість потенційно багатші аніж слово. Звукова мова - це при­родна система знаків. До неї також належить і пластика людського тіла, мова жестів, яка на ранніх етапах розвитку людства мала не менше значення, аніж річ, і зберігає це значення досі. Крім природ­них мов, існують і штучні, що навмисно створюються в науці, мис­тецтві, релігії тощо. Штучні мови розширяють можливості людини свідомо відображати світ.

Мова не є єдиною знаковою системою, що виступає матеріальним носієм ідеального, свідомості. Свідомість може бути виражена об'єк­тивно в матеріальних явищах різного роду в тому випадку, якщо вони виконують функцію знака. Знаки визначають як матеріальний пред­мет (явище, подія), що виступають як представники (замінники) ін­шого предмета, властивості чи відношення, і використовуються для набуття, збереження і передачі інформації (повідомлень, знань тощо). Отже, будь-який матеріальний предмет і явище можуть ставати зна­ком, виконувати знакову функцію, якщо є носіями певної соціальної інформації. Такі явища чи предмети набувають змісту і значення. Певний зміст може мати в собі шмат тканини, якщо це флаг чи пра­пор. Для релігійної свідомості певний зміст несуть предмети культу, що для необізнаного виступають просто побутовими предметами. Мож­на казати про символічне значення такого роду предметів, якщо у них виражається певна ідея національної, державної, релігійної свідомос­ті тощо. Своєрідну знаково-символічну функцію в історії культури здійснюють реальні колективні дії, що імітують, програють життєві ситуації, культові, релігійно-міфологічні сюжети. Тут сама реальна дія людей стає тією матерією, у якій втілюється зміст свідомості, її суть (наприклад, танок перед полюванням чоловіків первісного пле­мені). Можна зробити висновок, що ідеальний зміст чи значення той чи інший предмет набувають тільки в межах певної культури. Те, що для представників одного соціокультурного співтовариства має пев­ний зміст і значення, може сприйматися іншими людьми, які не нале­жать до нього, як простий матеріальний предмет, що не має ніякого ідеального змісту, чи цей ідеальний знаково-символічний зміст зали­шиться нерозшифрованим. Ступінь зв'язку матеріальної природи знаку з суттєвим змістом, що виражає, може бути різним. Існують так звані іконічні знаки (від грец. ікона - образ), коли саме матеріальне втілен­ня знаку виражає його зміст. Так, знаки писемності беруть походжен­ня від малюнків, що позначали певні явища. У символах типу герба, прапора, культових предметів цей зв'язок стає більш вільним. У роз­винутій писемності і розмовній мові взагалі втрачається, оскільки слово як звук чи сполучення літер, як правило, не має нічого спільно­го з змістом, що виражає.