Сторінка
11

Феноменологія

Концепція безсвідомого розвивається численними напрямками сучас­ної філософії і психології, відбивається у практиці різних сучасних ху­дожніх течій. Звернення до історії становлення і розвитку концепції безсвідомого дозволяє відокремити два змістовних аспекту. По-перше, під безсвідомим у широкому розумінні це - сукупність психічних проце­сів, операцій, станів, що не репрезентовані у свідомості суб'єкта. По-друге, у вузькому розумінні безсвідоме тлумачиться як особлива сфера психічного чи система процесів, що якісно відмінні від явищ свідомості і безпосередньо неприступні йому. Для розрізнення, фіксування різних змістовних аспектів неусвідомленої сфери психічного життя людини можна використати два поняття - підсвідомість і безсвідоме.

Підсвідомість - це активні психічні процеси, що певний час не виступають центром розумової діяльності свідомості, але впливають на хід свідомих процесів. Між свідомістю і підсвідомістю немає непо­доланої межі. Зміст підсвідомості може переходити у свідомість і са­мосвідомість, та навпаки. Сфера підсвідомості охоплює: по-перше, не-усвідомлений психічний контроль за діяльністю тіла, деякі бажання, потяги, спонукання; по-друге, знання, почуття, переживання, які були витіснені із свідомості з метою самозбереження (від надлишкової ін­формації, болісних, неприємних переживань тощо), а також сни, пато­логічні душевні стани; по-третє, неусвідомлені процеси мислення, які пов'язані з визріванням творчого задуму, а також визріванням вищих прагнень людського духу і душі (творчості, віри, любові, дружби та ін.).

Безсвідоме - ірраціональні елементи психічної реальності, те, що залишається у глибинах психіки і знаходить прояв у свідомості не безпосередньо, а через підсвідомість. Зміст безсвідомого ще до кінця не з'ясований. По суті, численні елементи підсвідомості містять своє­рідний безсвідомий «залишок». Якщо початковий та завершальний етапи творчого, інтуїтивного процесу у кінцевому разі усвідомлюють­ся людиною, то сам механізм їх протікання залишається на даному рівні розвитку людини неусвідомленим, безсвідомим. Своєрідний ір­раціональний «залишок» завжди зберігається і в таких почуттях, як віра, надія, любов - вони не піддаванні до кінця свідомому регулю­ванню. У глибинах безсвідомого схований механізм протікання чис­ленних парапсихологічних явищ (яснобаченні, телепатії тощо). Заслу­говує уваги і концепція колективного безсвідомого Юнга, хоча зміст цього феномену навіть самим дослідником розумівся по-різному. Люди­на ще багато чого не знає про зміст, можливості, механізми функці­онування свідомості, самосвідомості і, особливо, безсвідомого, про що свідчать практика психоаналізу і медитації (зокрема йога), які відкривають неприступні для непідготованої людини принципово нові мож­ливості по управлінню життям свого тіла, розуму, духу.

Отже, свідомість існує як народжений діяльністю мозку суспільне розвинутої людини невідчуваний і незворотний потік спонукань, вра­жень, почуттів, думок, а також більш стійких ідей, переконань, цін­ностей, стереотипів та ін. Існування свідомості - потік, який не мож­на зупинити, повністю охопити, усвідомити, відтворити в усій повноті. Свідомість не хаотична, має певну упорядкованість, взаємозв'язок, єд­ність, стійкість, загальність структур. Свідомість формується і роз­вивається тільки у процесі соціалізації і самоактуалізації особистості, входження її у світ культури за допомогою діяльності і спілкування, рефлексії і саморефлексії, самооцінки і самовизначення. Світ свідо­мості є багатомірним і невичерпаним, має не тільки рефлексивні риси (звернений до себе), але й буттєві (звернений, відкритий світу культу­ри). Свідомість не тільки відображає світ, але і створює його, тобто створює, перетворює, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини: світ її ідей, понять, наукових знань; світ людських цінностей, емоцій, смислів; світ образів, уявлень, уяви, культурних символів і знаків; світ предметно-практичної і духовно-практичної діяльності. Але твор­ча сила свідомості повинна орієнтуватися на систему загальнолюдсь­ких цінностей, спиратися на роздуми про смисл життя, на уявлення про невідривний взаємозв'язок людини і природи, супроводжуватися чуттям відповідальності за власне життя і долю людства.