Сторінка
1

Антропосоціогенез з точки зору філософії

Тема походження людини і суспільства (антропосоціогенез) неосяжна і є предметом як філософії, так і низки спеціальних наук. Тут вона нас цікавить головним чином з суто світоглядного боку. Далеко не завжди й не всіх мислителів минулого ця тема надто бентежила. Як не дивно, а навіть у епоху Просвітництва, коли світоглядні питання загострювались протиставленням релігії й науки, проблема походження людини була периферійним питанням. Жан-Жак Руссо (1712-1779) взагалі відмовлявся обговорювати гіпотези про походження людини на тій підставі, що “порівняльна анатомія зробила ще надто мало успіхів, спостереження природознавців ще надто невизначені, щоб можна було б на такій основі будувати переконливе міркування”.2 (2Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми//Жан-Жак Руссо. Трактаты. М., 1969. С. 47.) А сучасник Руссо Поль Анрі Гольбах (1723-1789) говорив тим, хто міг би клопотатися з приводу невизначеності походження людини, ще більш заспокійливо: що стосується походження людини, вічності її й таке інше, то оскільки досвід нам нічого не говорить про це, то й не слід журитися.3 (3Гольбах П.А. Система природы, или о законах мира физического и мира духовного//Поль Анри Гольбах. Избр. произв. в двух томах. Т.1. М., 1963. С. 123.) У такому настрої вбачається не стільки прагнення спиратись на факти заради наукової добросовісності, скільки певна байдужість до світоглядного значення питання про походження людини, хоч при цьому той же Руссо будує досить довільні припущення стосовно “походження нерівності між людьми”.

Та між іншим тема власного походження чомусь завжди непокоїла людство, що відбилося в усіх історичних типах світогляду. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу є уявлення про виникнення людей. Ось як, напр., розповідається про їх походження у одному з міфів племені аранда з центральної Австралії.4 (4Первый бумеранг. Мифы и легенды Австралии. М., 1980. С. 11-12.) Колись у далекому минулому, у західній частині неба жили два великих чоловіки. Це були брати Нумбакулли. Одного разу брати помітили під великими каміннями на березі солоного озера купку безпомічних склеєних істот – інапатуа. Контури їх не можна було відрізнити, настільки вони були притиснуті один до одного. Інапатуа не мали ні рук, ні ніг, ні очей, ні ушей, не мали здатності бачити й чути, самостійно пересуватись і розмовляти. Брати вирішили зійти на землю, щоб перетворити інапатуа в людей – чоловіків і жінок. Вони роз’єднали безформні тіла цих істот, з допомогою кам’яних ножів надали їм людського виду, зробили руки, ноги, пальці, прорізали очі й роти, зліпили носи й уші. Після цього інапатуа стали справжніми людьми – чоловіками й жінками.

У розвинутому релігійному світогляді (у формі світових релігій) теж неодмінно зберігається тема походження людей. В християнстві вона висвітлюється так: “І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (1М, 1: 26-27).

Отже, філософія й наука просто продовжили одвічне прагнення людини знати себе. І в цьому відношенні безумовно правий був американський генетик українського походження Феодосій Добжанський (1900-1975) коли писав: “Людина зіштовхнулась з проблемою “пізнай себе” з тих пір як стала людиною, і буде займатись її розробкою до тих пір, доки залишається людиною.”1 (1Добжанский Ф.Г. Мифы о генетическом предопределении и о tabula rasa//Человек. 2000. №1. С.18.) Філософський світоглядний підхід був одразу орієнтованим не на віру, а на раціонально обґрунтовану думку і з моменту виникнення сучасної науки прагнув спиратися на об’єктивні дані наукових досліджень. Наукові ж здобутки з проблеми походження людей з’явились не раніше, ніж в науку проникла ідея розвитку, прогресу, послідовної якісної зміни рослинного й тваринного світу на Землі. Підготовча робота до наукової постановки питання про антропогенез була проведена англійським біологом Ч.Дарвіном (1809-1882), який довів, що біологічна еволюція на основі природного відбору поступово підвела ще тваринних предків людей до виникнення праці як способу взаємодії з природним середовищем, і це стало надалі головним фактором подальшої еволюції. Пізніше на цій ідеї досить виразно наголосив Ф.Енгельс, робота якого “Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину” була вперше опублікована у 1896 році, тобто вже після смерті автора. В ній Енгельс стверджував таке: “Спочатку праця, а далі і разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок…”.2 (2Ф.Энгельс. Диалектика природы//К.Маркс, Ф.Энгельс. Избранные произведения в 9 томах. Том 5. М., 1986. С. 508.) З тих пір, як були оприлюднені ці думки, “трудова” гіпотеза антропосоціогенезу стала найбільш поширеною й краще обґрунтованою за інші. Численні відомі на сьогодні знахідки викопних істот і супроводжуючих їх знарядь, які вони використовували, дали змогу приблизно відтворити процес еволюції від самих давніх предків людини до людини сучасного типу (див. таблицю).1 (1Складена на основі видань: Кууси П. Этот человеческий мир. М., 1978. С.53; Ламберт Д. Доисторический человек. Кембриджский путеводитель. Ленинград, 1991; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. М., 1979. С.79-106.)