Сторінка
1
Китай - одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Письмова історія Китаю складає майже п'ять тисячоліть, а ідеал високої давнини, вічності небесної імперії і в сучасних умовах спонукає китайських мислителів порівнювати сучасність з коріннями великої китайської культури, що сягають глибин тисячоліть. Трепетне ставлення до традицій в Китаї має особливий культурний зміст, що породжує у європейців уявлення про Китай, як про суспільство традиціоналістського (патріархального) типу. Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки на передньому краї стояли безособово-узагальнені уявлення про світ, то згодом дедалі більше уваги приділяється проблемам Людини, її життя. В самій же китайській культурі така проблема поставлена ще в VI ст. до н. е. Конфуцієм, який намагався осмислити поняття писемність, культура, словесність.
Для ознайомлення з поглядами і життям Конфуція стала складена його учнями книга «Лунь юй», де записані його вислови і вчинки. Основні поняття етики Конфуція є гуманність (жень) - моральний принцип, що мав визначати ставлення людей один до одного і відносини між людьми в суспільстві і в сім'ї, що базувалися на повазі і любові до старших за віком і суспільним становищем. Конфуцій вимагає, щоб кожна людина діяла відповідно з тим становищем, що займає. Люди мають бути взаємно великодушні, свято дотримуватись і оберігати пам'ять і культуру предків. Конфуцій вважав, що управляти - це означає ставити кожного на своє місце в суспільстві відповідно з його здібностями, "розумом, якостями. Кожна людина має, по можливості, вчитися і морально удосконалюватися. Правителі зобов'язані закликати народ до навчання, освіти, виховувати і навчати, прагнути єдності всіх людей. Функції підтримки і збереження повчань Конфуція взяла китайська філософія, що формувалась у вигляді коментарів або тлумачень класичних писемних пам'ятників-канонів і отримала назву сюе, тобто знання - учення.
Майже до початку XX ст. поняття сюе, що означало філософію, вважалося символом знання. І хоча ще в XII ст. філософ Чжу Сі намагався вичленити окремі науки, а в XVII ст. філософ Фан Ічжи вперше сформулював принципи, що дозволяють розрізняти філософію і науку та форми філософії, близькі до європейських, процес її диференціації та окремих наук поширились лише на межі XIX-XX ст. Політика, військова справа, сільське господарство, освіта, астрономія, медицина і навіть бойові мистецтва - усе розглядалося як звичайна форма застосування філософських категорій. Ця особливість культурної історії Китаю знайшла відображення і в становленні категорій понять китайської філософії. Майже протягом трьох тисячоліть китайська думка розвивалася у межах певного набору філософських термінів (понять) старої літературно-писемної мови (веньяну). Філософські поняття зберегли первісну багатозначність, притаманну незапозиченим словам будь-якої живої мови. Набуваючи певного змісту, слова не втрачали давнього визначення. Прив'язаність до традиційних мовних форм зумовлена ще й тим, що практично до початку XX ст. Китай залишався ізольованим суспільством.
Звідси зрозуміла актуальність філософії Китаю, періодизації історії, у тому числі історичного розподілу подій, явищ. В історії філософії Китаю виділяються п'ять періодів. Перший - період давньої китайської мудрості, зв'язаний з епохою Чунь цю - Весни і осені - та епохою Чжань го - Воюючих царств. Період завершується у 221 р. до н. е. об'єднанням Китаю в єдину могутню імперію Цинь, тому називається доцинським - сяньцинь. Другий період - Західної і Східної Хань - III ст. до н. е. - III ст. н. е. Третій період, зв'язаний з китайським Середньовіччям, - період династій Вей Цзин, а також Північних і Південних династій - ІП-У ст. н. е. Далі йде четвертий період епох Суй Тон — У-Х ст. Потім династій Сун, Юань, Мін, що тривав з X по XVII ст. З середини XVII ст. до Синьхайської революції - період династії Цин. П'ятий період сучасної філософії з 1911 по 1949 роки - період становлення філософії Китайської республіки, з 1949 року - філософії Китайської народної республіки. Характерно, що Синьхайській революції передував період опіумних війн Китаю з Великобританією, що увійшов в історію як початок Нової історії. Поразка Китаю у першій опіумній війні 1840-1842 рр. і підписання Нанкінського договору, що поставив під загрозу національний суверенітет Китаю, разом з тим покінчив з штучною самоізоляцією цинського Китаю. Сучасники гадали, що метою китайських посольств до Європи стало виявлення тих писемних пам'ятників, у яких розглядалися головні життєві принципи західного противника. Правителі Китаю мали намір знайти в іноземних писемних пам'ятниках секрет могутності варварів. Нападати на варварів за допомогою їх же методів, вивчати сильні сторони варварів, щоб використовувати їх для приборкання самих варварів - так визначались завдання і мета китайської філософії в ту епоху Вей Юанем, одним з видатних теоретиків доктрини засвоєння заморських справ при циньському уряді. У 20-ті роки XX ст. сила і глибина впливу Заходу на китайську цивілізацію ще більше зросла і стала відчутною в усіх сферах культурного життя китайського суспільства. У Китаї до такого явища ставилися неоднозначно. Та серед китайської інтелігенції складалася стійка думка, що зміни, які відбуваються, дозволяють бачити історію самого Китаю по-іншому, з позиції сучасності. В сучасних умовах визначення місця Китаю та його традицій у світовій культурі - одна з найважливіших проблем китайської філософії.
Виникнення та оформлення філософії як наукового знання в Стародавньому Китаї пов'язується з епохою правління династії Чжоу, а саме з періодами Весни та Осені (770-476 рр. до н. е.) і Воюючих царств (475-221 рр. до н. е.), що дістала назву епохи давньої китайської мудрості або суперництва всіх шкіл. Сформувалося десять основних напрямів філософської думки Китаю, з яких головні шість поклали початок історії китайської філософії: школа служилих людей (жу цзя), названа конфуціанською школою; школа могстів (мо цзя); школа даосистів (дао цзя), школа законників (фа цзя), що отримала в Європі назву легізму; школа номіналістів (мін цзя), названа софістичною; школа прихильників учення про Інь та Ян (Іньян цзя). Конфуціанство і даосизм, поряд з буддизмом, що прийшов до Китаю пізніше, стали найбільш фундаментальними і впливовими напрямами китайської думки протягом усієї історії китайського суспільства.
Завантажити реферат