Сторінка
9
Китаїзація буддійської доктрини привела до і виникнення нових самобутніх шкіл буддиз му. Найбільш відоміша з них школа Чань. Пізніше ідеї школи Чань проникли до Японії, а потім знайшли по ширення серед західної інтелігенції під назвою дзен-буддизму. На зва Чань - транскрипція санскритського слова дх'яна - споглядан ня — зв'язана з методами буддійської практики концентрації, зосередження, медитації. Традиційно школа Чань вважає своїм пер шим патріархом Бодхідхарму (VI ст. до н. е.), якому приписується формулювання чотирьох основних принципів чань-буддизму: «не спиратися на слова і тексти», «особлива передача - поза вчення», «пряма вказівка на свідомість людини», «споглядаючи свою приро ду, ставати буддою». Течії раннього чань-буддизму, що розвивали ідеї різних розгалужень махаяна, дотримувалися того принципу, що всі живі істоти первісне мають природу будди, але природа будди прихована незнанням. Тому необхідно, «відсторонившись від зовнішніх об'єктів, споглядати свою свідомість» з тим, щоб знищити помилкові розумові побудови і набути просвітлення. Метафорою такого положення служить потемніле від пилу дзеркало: його ста ранно очищують, і тільки тоді дзеркало здатне відображати речі.
Особливе місце в історії чань-буддизму займає шостий патріарх і засновник південної гілки Хуей-нен (638-713рр.), твір якого «Тань-цзин» вважався відтворенням школи Чань. Хуей-нену приписують гату (буддійський вірш): «у пізнанні істини не бере участі дерево, чисте дзеркало - це не туалетний столик. Насправді немає жодної речі, звідки може взятися пил?». Цей вислів ніби послужив відповіддю на гату Шень-сю, патріарха північної гілки буддизму: «Тіло - дерево пізнання істини, серце подібне до туалетного столика з чистим дзеркалом. Постійно і ретельно протирайте їх, щоб не збирався пил». Хуей-нен стверджував, що власне серце - це Будда, основна природа людини - це Будда, і поза основною природою людини немає іншого Будди. «Починайте шукати Будду у природі людини, не шукайте його за межами тіла»; шукайте «прозріння тільки в серці, навіщо турбувати себе пошуками потаємного на стороні?». Різниця між Буддою і людиною лише в тому, що притаманна людині сутність Будди нею не усвідомлена, але коли усвідомлюється власна природа людини, усі люди стануть Буддами. Звернення до серця як до зосередження власної природи пояснювалося тим, що серце - це земля, це верховода, цар, а правитель живе у серці, яке втілює землю. Якщо існує природа людини, то існує і правитель, природа зберігається у серці, якщо природа людини зникає, руйнується і серце. Інакше кажучи, серце - це мета-форма природи людини, яка не виходить за межі тіла людського. Чань-буддисти стверджували, що «власна природа людини абсолютно порожня». Місткість серця величезна. У ньому весь світ законів. Зовні немає жодної речі, що могла б виникнути сама по собі, «все народжується серцем десятками тисяч способів». Серце подібне до порожнечі, а саме: серце не має меж, не буває ні квадратним, ні круглим, ні великим, ні маленьким, не буває також ні зеленим, ні жовтим, ні червоним, ні білим, ні високим, ні низьким, не сердиться, не радіє, не буває ні правим, ні винним, ні добрим, ні злим, не має ні початку, ні кінця. Все це лише образи і прихильність до різних світів. Удавані фальшиві ж образи тому, що належать до зовнішнього, нечистого світу.
«Відсутність удаваних фальшивих уявлень», образів і «помилкових прихильностей» дозволяє людині «не забруднюватися і не змішуватися ні з чим», «вільно ходити туди - сюди, користуватися усім без пристрастей». Немає протилежностей між внутрішнім світом і зовнішнім, між шляхом сансари і шляхом нірвани, як немає у даосизмі протилежності «дао безіменного» і «дао іменованого». Серце уподібнюється до порожнечі, людина - до Будди. Коли людина раптово прозріває, то для неї в світі не існує суттєвих відмінностей, що викликають хвилювання і пристрасті до того або іншого, усе ж є Єдина свідомість і Єдина колісниця. Якщо в попередню мить помиляєшся -то є мирянин, який не пізнав істини Будди, але якщо наступної миті прозріє - стає Буддою; якщо у попередню мить перебуває у світі - переживає неспокій; якщо наступної миті залишає світ, - набуває прозріння - така колісниця людини у чань-буддизмі. Серце має вроджену мудрість (праджну), підкреслювали прихильники школи Чань. Що ж є помилкою або прозрінням - це знає серце. Порожнє і безмовне серце володіє таким інтуїтивним пізнанням. Небайдужість і пристрасті, самовдосконалення і прагнення до самовдосконалення -хінаяна і махаяна - це все зразки й адепти зовнішнього світу, що не сприймається і не заперечується, з ким не борються і укладають союзи, з ним просто співіснують, покладаючись на власне серце. Так співіснували даоси із соціальною нерівністю, стверджуючи, що все у світі єдине.
У періоди панування династій Сун і Мін ідеї школи Чань справили глибокий вплив на розвиток неоконфуціанства, що проголосило вустами Лу Цзююаня і Ван Шоуженя: «Всесвіт - це моє серце, а моє серце - це Всесвіт». Письменник Лу Сінь в період панування династій Сун відмічав, що конфуціанство і даосизм мали гордий вигляд, але запозичили його з цитат наставників секти Чань. На кінець XVI ст. особливого розвитку набула так звана «школа трьох релігій», що спиралися на доктрину єдності трьох вчень: конфуціанства, даосизму і буддизму. Імператори маньчжурської династії Цин (1644-1911 рр.) перетворили доктрину на щось офіційно визнане, що є сурогатом єдиної національної релігії. Різні версії вчення прижилися в народних релігійних сектах - «Се цзяо», що створили народно-локальний рівень культури Китаю і окремо паралельні і дуже впливові соціальні структури, що проіснували в Китаї аж до середини XX ст.
У середині XIX ст., особливо після опіумних війн, у духовному Житті Китаю сталися серйозні зміни. Лян Цичао - один з видатних представників реформаторської думки, писав, що вчені жили ніби
Завантажити реферат