Сторінка
6

Особа

Видатний філософ Микола Бердяєв є відомим теоретиком свобо­ди людини. У центрі філософської концепції - особа в усій різнома­нітності її духовного життя. Особа розуміється філософом не як мала частина соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Важливо, що особа не просто маленька копія величезного понадчуттєвого світу, а й абсолютна цінність світу. Поняття особи у Миколи Бердяєва має концептуаль­ний зміст: усі його роздуми починаються і закінчуються поняттям людина, вважається, що кожна людина є особистість, що основа її духовного буття і призначення людини полягає саме у можливості відкриття у собі особистості шляхом безкінечного самоутверджен­ня. Суть людини полягає не в загальному і родовому, а в індивіду­альному. Особа має свій неповторний образ. Індивідуальне буття людини, вважає Микола Бердяєв, є первісним, визначальним. Зов­нішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має лю­дина, складає зміст творчості. Творчість - найважливіша характе­ристика людини як особистості. Свобода у Миколи Бердяєва безпосередньо зв'язана з суттю людини: основна якість духа особис­тості. Особа, насамперед, за духовною природою є істота вільна і твор­ча. Свобода є позитивною, творчою потужністю, що нічим не обу­мовлюється і не обґрунтовується, - це потужність духу творити не з природного світу, а із самого себе. Свобода, вважає Микола Бердя­єв, є самоочевидною і не потребує зайвих філософських обґрунту­вань і доказів.

Свобода особи в Миколи Бердяєва протиставляється світу необ­хідності, що підкоряє людину. Філософ негативно характеризує не тільки необхідність, а будь-яку форму визначення взагалі. Усі фор­ми визначення вважаються видами рабства людини. Проблема супе­речностей рабства і свободи набуває змісту вічної боротьби світу духовного, де панує свобода і творчість, і світу зовнішнього, об'єктивірованого, підкорюваного. Філософ виділяє різні рівні свободи людини: формальний, близький до свавілля; матеріальний і вищий, духовно досконалий рівень свободи. У формальній свободі воля вза­галі не має предмета свого вибору. В матеріальній свободі такий предмет є. Але це ще замало мати предмет своїх прагнень: такий предмет може бути зовнішнім чи випадковим, і не відбивати суть самої особи. Досконалий, зрілий рівень свободи припускає зростан­ня і підіймання внутрішньої людини, її органічне об'єднання з ін­шими людьми і космосом. Зміст теорії свободи Миколи Бердяєва полягає в усвідомленні того, що свобода людини є динамічний, що розгортається протягом життя, процес.

В структуру свободи особи входить як не­обхідний компонент внутрішня свобода лю­дини. Завдяки внутрішній свободі людина має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність. У розумінні суті внутрішньої свободи важли­вим є аспект самовизначення людини навіть наперекір зовнішнім обставинам життя. Тільки внутрішня свобода забезпечує дійсно віль­ний вибір людини, і так закладається діюча, творча суть особи. Сво­бода у зовнішньому прояві є інтенціональною: особі притаманне праг­нення до самореалізації. Але необхідні відповідні соціальні умови. Коли ж людина живе в суспільстві, де значно обмежені права і сво­боди особи, тоді в таких умовах неминуче загострюється проблема внутрішньої свободи людини. Внутрішня свобода стає тим майданом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини і її духовної незалежності наперекір соціальним умовам життя. Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхід­ністю її збереження у власній особистості та індивідуальності.

У тісному зв'язку з внутрішньою свободою особи знаходиться та­кий важливий елемент свободи, як вибір. Мова йде не про зовніш­ній випадковий вибір, коли людина вирішує, наприклад, як провес­ти вільний час, хоча це також важливе. У вільному виборі суттєвим є момент самовизначення особистості, коли вирішується власна по­зиція чи складна моральна проблема. Ситуація вибору виникає тіль­ки при наявності кількох мотивів. Мотив становить певну внутріш­ню силу, що впливає на поведінку людини. Особистість тільки тоді має свободу вибору, коли може протиставити один мотив іншому. Мова йде про боротьбу мотивів, про наявність кількох мотивів. Як­що мотив один, то нема і самого моменту вибору.

В процесі вибору і прийняття рішення важливе значення набуває воля особистості. Воля - усвідомлена цілеспрямованість людини на реалізацію власних намірів. Воля людини об'єднує у собі два основі компоненти: чуттєво-ціннісний і раціональний. Особистість постій­но оцінює і обмірковує свої мотиви (раціональний компонент), та­кож прагне до їх здійснення чи подолання небажаних мотивів (емо­ційний компонент). Воля виявляється переважно у самій практичній можливості вибору: воля діє у прийнятті рішення та здійсненні йо­го, а саме рішення - це результат вибору. Вибір і рішення - найваж­ливіші прояви суті волі. Людина має свободу волі тоді, коли сама має можливість і здібність зробити власний вибір. А коли людина не може подолати зовнішні негативні фактори, не може обрати від­повідний мотив, що йде від її власної індивідуальної суті, то така людина є залежною від іншої волі. Якщо поведінка людини обумов­люється дією іншої волі, то змістом волі діючого суб'єкта стає воля диктуючого суб'єкта. Отже, незалежність від інших - суттєва харак­теристика буття і самобутності волі. Воля існує тоді, коли сама виз­начає себе, володіє собою. Самовизначення і самоволодіння - це і є свобода волі. Свобода - суттєва якість волі особи.