Сторінка
3

Особа

Філософську концепцію особистості Хосе Ортега-і-Гассет почи­нає формулювати, виходячи з факту існування масового суспільства і масової культури. На думку філософа, саме масове суспільство і перетворює особу на знеособленого (усередненого) індивіда, сві­тосприйняття та поведінка якого повністю визначаються зовнішніми факторами. Людина масового суспільства одночасно є і «все», і «ні­що». Стандартизація життя нівелює індивідуальність. Техніка та тех­нологія дають змогу людині творити будь-що, проте, будучи знеособ­леною істотою, людина творить не знаючи що. В ХХст. ці передумови надзвичайно сприятливі для тоталітарних режимів, звідки беруть ви­токи всі соціальні колізії. Загрозу масовізації суспільства й особи мо­же відвести духовна еліта, а засіб здобуття суспільної єдності та лік­відації відчуження філософ вбачає в культурних цінностях.

Важливе місце в системі знань про особу займає теорія соціальних ролей Толкотта Парсонса. Спираючись на праці Макса Ве­бера, Еміля Дюркгейма, Вільфредо Парето, а також використовую­чи сучасні системи та кібернетичні символіко семіотичні уявлення, Толкотт Парсонс переконує у необхідності створення загальної ана­літичної логіко-дедуктивної теорії людських дій. Особистість у кож­ній системі відносин виконує певну функцію чи роль (батька, керів­ника, товариша та ін.). Кожна з ролей потребує спеціальної поведінки, знання правил та норм. Така теорія не позбавляє особистість її інди­відуальності: за сукупністю ролей зберігається складне, особисте, захищене від влади соціуму Я. Теорія ролей вирішує суперечності між особистістю і суспільством, тому що людина існує як індивіду­альність і проявляє себе у сукупності тільки їй притаманних ролей, що створює суспільній системі необхідні стимули до розвитку.

Певну роль у розумінні суті взаємозв'язків особистості і суспіль­ства має теорія соціальної мобільності і стратифікації, запропонова­на американським соціологом Питиримом Сорокіним. За теорією соціальної мобільності особистість водночас перебуває у кількох су­спільних системах: конгломератах (натовпі), верствах (фахівці, політи­ки) та інститутах (політичні партії, церква). У кожній спільності ста­новище особистості визначається кількома диспозиціями: бідний - за­можний, гарний фахівець - поганий фахівець. Якщо особистість завжди дбає про перехід у іншу, більш вищу для себе категорію, то для суспіль­ної системи, навпаки, характерним є зберігання себе у незмінному вигля­ді і запобігання прагненню людини. Постійний опір системи викликає соціальні конфлікти. Щоб запобігти виникнення проблем, соціальна система повинна мати певні засоби, що надають можливість особистос­ті піднятися до верхів соціальної спільності. Цю роль можуть викону­вати вигідні умови здобуття освіти, шлюбу та ін. Але у такій концепції менше звертається уваги на внутрішній світ людини.

На Заході існують також прикладні теорії, що пояснюють і показують, як треба жити у суспільстві, щоб досягнути успіху і збе­регти свою індивідуальність (Дейл Карнегі, Ерік Берн та ін.). За кон­цепціями Я людини, її внутрішній світ є надзвичайно особистим, інтимним. У соціумі особистість повинна тільки функціонувати, ро­бити те, що потрібно, водночас не завдаючи шкоди собі як індивіду­альності. Суперечності існування людини у сучасному раціоналізо­ваному суспільстві знайшли відображення в творах соціолога Макса Вебера. У його теоріях показано, що людина у своєму житті виконує дві протилежні функції: як фахівець, людина є підлеглою системі, де працює, стає її гвинтиком і тим самим розчиняється в системі, комплексі. Але як особистість людина повинна запобігати впливу підкоряючих факторів соціуму. Тільки особистість з її системою не­раціональних і неформальних цінностей здатна стати силою, що об­межує уніфікацію, універсалізацію і бюрократизацію в житті сус­пільства. Вихід з такого становища Макс Вебер бачить тільки в посиленні відокремлення людини, її внутрішнього світу, що саме і здатне зберегти власну індивідуальність.

Теорії, що містять усвідомлення суперечностей індивідуальності і соціуму, дуже поширені в сучасній філософії. В протилежність поняттю індивідуальність появились поняття масове суспільство, ма­сова культура, людина - маси. Відомі філософи Микола Бердяєв, Хосе Ортега-і-Гассет присвячують спеціальні праці проблемі люди­ни і маси. У них робиться висновок, що в сучасних умовах перева­жає людина маси, якій притаманні уніфіковані потреби, цінності, ідеали. Суспільство ж втрачає основне джерело розвитку - творчу особистість, прогрес суспільства - під загрозою. Впливовими і досі в сучасній антропології залишаються теорії фрейдизму і неофрей-дизму. Завдяки дослідженням Зігмунда Фрейда вдалося з'ясувати коріння внутрішніх і соціальних проблем людини, які закладаються ще в дитинстві і суттєво впливають на дальше життя особи. Зігмунд Фрейд запропонував структуру людини, яка складається з трьох ос­новних компонентів: Воно, Я, Над Я, дає розгорнуту характеристику безсвідомого, підсвідомого і свідомого в людині, а також розробив принципи і практичні методи психоаналізу, як засобу психотерапевтичної допомоги людині у вирішені її особистих і соціальних проблем.