Сторінка
4

Особа

Цікавою і змістовною є концепція людини неофрейдиста Еріха Фромма. У своїй теорії Еріх Фромм виходить з тези про супереч­ності індивіда і соціуму. Людина жива соціобіологічна істота. Але дії людини визначаються не інстинктами, а здебільшого потребами і цін­ностями культурного світу. Еріх Фромм погоджується з класичним фрейдизмом у тому, що амбівалентні потяги людини до любові і агресії є глибинними мотивами поведінки індивіда, а їх джерело - бажання людини знайти себе, своє Я. Але суспільство, з його загаль­ними вимогами, зовсім не сприяє реалізації глибинних потреб лю­дини, а, навпаки, деформує їх. Для визначення ситуації Еріх Фромм активно використовує поняття соціального характеру як засобу, що зв'язує психіку людини і соціальну систему, вивчає основні тен­денції розвитку культури з її духовними і матеріальними цінностя­ми. За Еріхом Фроммом, суперечності між особистістю і соціумом долаються двома шляхами: вибір людиною тієї форми життя, що відповідає обставинам і особистостям індивідуальної психічної при­роди індивіда, другий - зміна того, що Еріх Фромм називає моду­сами людського існування, їх два - модус володіння і модус буття. Багато людей у сучасному світі вважають сенсом свого буття во­лодіння. Тільки тоді, коли соціум і окрема особистість дійдуть до усвідомлення того, що головне - це бути (по Фромму, любити, віддавати, утворювати), виникає можливість формування дійсно людського світу. Найвищою цінністю людини Еріх Фромм вва­жає здібність любити. Любов є критерієм буття і дає відповідь на проблему існування людини. В процесі оволодіння майстерністю любити приходить зміна характеру людини і як наслідок - пова­га до життя, почуття ідентичності, потреба і прихильність до сві­ту стають переважними, і людина здійснює перехід від володіння до дійсного буття.

Ортодоксальний марксизм абсолютизував соціально-політичні фактори вирішення проблеми особи. Концепції перебільшили мо­рально-психологічні (фізіологічні, генетичні, загальнокультурні) фак­тори. В сучасних умовах треба покласти край абсолютизації теорій про людину і створити науку, що врахувала б й об'єднала надбання різнопланових підходів, одночасно виявивши їх історичну зумовле­ність і конкретно-наукову обмеженість. Цю функцію й виконує со­ціальна філософія, що відкидає терміни реакційність, містика, мракобісництво тощо, шанобливо підходить до будь-якого самостійного руху філософської думки, намагається проникнути в її суть, відки­дає кон'юнктурні нашарування, знаходить дотичні лінії для характе­ристики проблеми.

Еволюція уявлень стосовно суті особистості в сучасній філософії пройшла складні етапи розвитку: від абсолютизації індивідуальнос­ті до виявлення її соціального значення і тих напрямків діяльності і буття, що найбільш відповідають суті людини як одночасно особистої і соціальної істоти. Сучасна філософія виходить з того, що проблема особистості - міждисциплінарна проблема: філософія лю­дини синтезує різні аспекти вивчення взаємодії особистості і су­спільства. Особистість - якість, притаманна людині, формується в про­цесі соціалізації. Людина приречена стати особистістю. Людина - це єдність соціального і індивідуального статусу людини.

Всі люди унікальні і неповторні і разом з тим мають загальнолюдські характерис­тики. Різні природні задатки, свідомість, діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, мета кожної людини врахувати неможли­во. Одна людина висока, інша - низька; одна - кучерява, інша -сива. Одна - темпераментна, інша - флегматична. Всі ці ознаки характерні для кожної людини і не можна ними нехтувати. Разом з тим у багатьох людей є багато соціально-спільного, тобто такого, що має суттєве значення для суспільства. Саме воно й постає як основа типізації особистості, розгляд якої дає змогу проникнути ще в один канал дивовижної єдності суспільства.

Одна з перших типізацій особистості здійснена на основі тотож­ності характеру, темпераменту людей, її джерела - в творах з меди­цини, що належать Гіппократу. Пізніше ці ж ідеї розвивав німець­кий філософ Іммануїл Кант, які поділяв і науково обґрунтовував Іван Павлов. В сучасних умовах типізацію особистості на основі особ­ливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, ін­тенсивності психічних процесів) обстоював відомий психолог Борис Теплов. За параметрами психіки прийнято виділяти чотири головні типи особистості: сангвінічний - висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість і вираз­ність, мобільність тощо; холеричний - надзвичайно висока нервово-психічна активність і енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, пев­на неврівноваженість, нестриманість, запальність; меланхолічний - стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна реактив­ність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх виразі; флегматичний - низький рівень активності поведінки й стри­маність, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів і настрою. На сучасному рівні розвитку науки, особливо психології, неможливо провести більш-менш визначені межі основних типів нервової системи. Тому більш поширеною є типіза­ція особистості за такими ж ознаками на інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).

Цікаву типізацію особистостей запропонував у 70-х роках психо­лог Борис Додонов. Взявши за основу типізації головний вид діяль­ності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, вче­ний виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержують задоволення від допомоги іншим); практичний тип (максимум задо­волення від продуктивно-корисної праці); гностичний тип (задово­лення в пізнанні, науці, спостереженні). Приблизно таку саму ти­пізацію особистості пропонує психолог Євген Шаров. Досліджуючи особливості життя та навчання студентів, він виділив такі типи осо­бистості: гедоніст - головний принцип життя - отримання задово­лення; діловий тип; інтелектуал.

Філософія враховує типи особи, проте, не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності, формує свій власний підхід, що ґрунтується на таких критеріальних основах, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, насамперед матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті сус­пільства тощо. За такими критеріями особа постає як представник тієї чи іншої соціальної спільності й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, нації, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетар - це своєрідні соціальні типи осо­би, уособлюють всі характерні ознаки класу, поділяють його істо­ричну долю, живуть і виражають його потреби, страждання, надії. Індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, пси­хологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яс­кравим свідченням величі або падіння особи за тих чи інших соці­ально-історичних умов.