Сторінка
8

Особа

що визначається конкретними умовами часу і ситуації, субкульту-рою, індивідуальними особливостями. Безсумнівно, у особи завжди є хоч невелика можливість ніби відособитися від єдиного соціаль­ного для її особистісної оцінки, а, отже, визначитися з світом чи іншими людьми. Якби особа не була критичною, активною, творчою силою у перетворені суспільних відносин, то й сам прогрес суспіль­ства не відбувався б, якби не були сильні та впливові об'єктивні соціальні фактори. Особистість лише тоді може залишатися особис­тістю, коли не пасивно підкоряється вже готовим і правлячим в кон­кретному суспільстві принципам, вимогам і нормам, а активно само­визначається, виробляючи власні особистісні моральні норми, що виражають ціннісний світ індивідуальності.

Центральним завданням соціальної філосо­фії в галузі вивчення людини є теоретичне обґрунтування перспектив розвитку особи в історії. Яке майбутнє чекає кожну людину? Що буде з людьми в найближчий період і в більш віддаленій перспективі? Як позначиться майбутнє на соці­альному, культурному, фізичному та психічному стані особи? Ось низка питань, що чекають філософського обґрунтування. Є всі під­стави для висновку про те, що жодна з філософських концепцій, що існують чи існували в контексті світової історії, не можуть бути визнаними як остаточне обґрунтування складної та багатогранної проблеми. Не прояснила, а скоріш заплутала проблему й сучасна наука. Спроби змінити долю людини, суспільства засобами генної інженерії провалились, хоч деякі фанатично запалені такими ідеями вчені й продовжують пошуки. Не влаштовує людство й релігійна апеляція до вищого Розуму, Бога чи пункту Омега. Симпатизуючи ідеї потойбічного життя, ролі релігії у вирішенні моральної пробле­матики, багато людей звертається до неї як до єдиної опори, що дає можливість хоч за що-небудь зачепитися. І разом з тим - сумнів, нерозуміння, апатія, зневіра у власні сили та розум. Широку паліт­ру майбутнього дають людині мистецтво та література, особливо фантастична. І хоч як привабливо не виглядає той чи інший обрис майбутньої людини в художньому творі, свою практичну життєді­яльність людство базує не лише на художніх засадах і не може звес­ти до них перспективи свого майбуття.

Отже, майбутнього особи не знає ніхто. А може й не треба його знати? У древніх міфах йдеться про те, як боги карали людину тим, що повідомляли їй її майбутнє. Зрадник Торрес з повісті «Серця трьох» Джека Лондона також відсахнувся від Дзеркала Світу, поба­чивши обставини своєї загибелі. Георг Гегель називає знання май­бутнього до відчаю нудотною справою. То чому ж тоді кожен з та­кою зацікавленістю протягує руку ворожці, вдивляється в зодіакальні знаки, кидає карти, вдивляється в зоряне небо? Очевидно, така при­рода людини, що не тільки живе повсякденнім, а й готується для життя в майбутньому, переживає майбутнє буття як реальне. Релі­гія абсолютизувала цей момент і перенесла майбутнє на небо. Жан Поль Сартр залишив його на землі, але теж не уник абсолютизації.

Соціальна філософія розглядає майбутнє людини як суттєвий, але не самовизначальний складовий елемент її реального історичного й су­часного життя. Майбутнє вплетене в історію, поряд з людьми, і ра­зом з тим міститься ще десь там, куди людству належить дійти. Ось чому перспективу особи соціальна філософія шукає в історич­них закономірностях розвитку людства, в бутті цивілізації, ніби про­довжує в перспективу ті фундаментальні лінії, що визначаються за-гальноцивілізаційними засадами існування та розвитку суспільства. Це - єдність людини й природи, висока свідомість та цілеспрямова­на діяльність, соціальне злагоджене колективне співжиття, побудо­ване на засадах раціонального вирішення, насамперед, проблем влас­ності й влади та безмасштабний розвиток індивідуальності. Дороговказами, що визначають цивілізаційний розвиток особистості в перспективі, є мудрість - діяльність - культура - свобода. Ма­буть, можливі й інші віхи перспективного розвитку особи. Проте на запитання, чи є перспективи розвитку цивілізаційними, має відпо­вісти майбутнє. Розповідають, що якось мандрівник зустрів на шля­ху групу людей, які наполегливо виглядали щось на обрії. «Чого чекаєте, люди добрі?», - запитав мандрівник. «Кажуть, - відповіли люди, - що десь тут має пройти Свобода. Так чекаємо саме на неї». «Дурненькі, - спокійним голосом сказав мандрівник. - Ніколи не зустрінете Свободи, якщо не підете назустріч їй».

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія.— К-, 1996.

2. Бердяев Н. А. Самопознагше.— М., 1990.

3. Бердяев Н. А. Философия свободиого духа.— М., 1994.

4. Бубер М. Я й ТьІ.- М., 1993.

5. Ильенков 9. В. Что же такое личпость? // Философия й культура.— М., 1988.

6. Кант Й. ОсновьІ метафизики иравствешюсти // Кант Й. Соч. в 6 т., т. 4, ч. 2.- М., 1965.

7. Кон Й. С. В поисках себя.— М., 1984.

8. Франкл В. Человек в поисках смнсла.— М., 1990.

9. Фромм 9. Бегство от свободи.— М., 1990.