Сторінка
4
У наш час останніми до цих досліджень долучились російські та українські вчені після того, як наприкінці 80-х років відбулась наукова реабілітація Кондратьєва і через 60 років його праці було перевидано в СРСР. Уже наприкінці 1991 р. з’явилась цікава стаття Григорія Кваші, Володимира Лапкіна та Володимира Пантіна “Ритми історії”, в якій було виявлено два 144-річні (4 по 36 років) цикли російської історії: перший (1653-1797 рр.) визначено як “петровський”, а другий (1881-2025 рр.) – як “індустріальний”. В той самий час три століття московського володарювання до першого циклу і майже століття (1797-1881 рр.) між першим та другим циклами залишились невизначеними для історичного процесу Росії. У тому ж 1991 р. в СРСР, перед його розпадом, вперше було надруковано написану ще у 70-і роки піонерську роботу колишнього радянського дисидента, видатного історика і соціолога Олександра Янова, який у ті ж роки емігрував до США. Символічним є те, що робота під назвою “Одіссея російської автократії” з’явилась у часописі “Перспективи” і, по суті, розкривала перемінні цикли російських реформ та контрреформ, починаючи з правління Івана Грозного. В ній уперше було вміщено методологічний апарат для оцінки перспектив історичного розвитку Росії. Активізація ж циклічних досліджень як в Росії, так і в Україні по-справжньому почалась лише після ювілейної міжнародної наукової конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 р. – у день сторіччя з дня народження Миколи Кондратьєва. На цій конференції було утворено Міжнародний фонд імені М.Д. Кондратьєва і щорічно стали проводитися Кондратьєвські читання (вже відбулось 7). З інтервалом у три роки проведено вже 3 міжнародні Кондратьєвські конференції в Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі.
Геліокосмічні чинники соціально-політичних процесів
Поглиблений аналіз свідчить про наявність глибинних зв’язків та закономірностей суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку на Землі з космопланетарними процесами. Спільний розгляд цих систем дає можливість визначити прямі й зворотні зв’язки між соціально-економічними та еколого-природними системами і моделювати їх як загальний коеволюційний процес розвитку суспільства та навколишнього середовища в кожній з його сфер – літо-гідро-атмо-біо-сферах. Соціум, що також належить до біосфери, тобто є невід’ємною частиною природи, створює, за Володимиром Вернадським, сферу розуму – ноосферу, а за Павлом Флоренським – духовну сферу, так звану пневмотосферу як “особливу частку речовини, що залучена в колообіг культури, а точніше, у коловорот духу”.
Визначивши ці закономірності та їхню причинність, можна через різні регулятори цілеспрямовано посилювати вплив позитивних тенденцій і послаблювати – негативних. Таким чином, системний аналіз і прогнозування циклічно-еволюційної динаміки соціально-економічних та еколого-природних процесів з акцентом на синхронізацію різнохарактерних циклів ставить за мету попереджувати і пом’якшувати наслідки соціальних та природних катастроф.
У науковому середовищі існує певний скепсис щодо можливості передбачення майбутніх історичних подій, оскільки це дуже рідко вдавалося зробити, користуючись традиційними підходами. Більше того, досить часто, якщо згадати, наприклад, нещодавню розбудову “світлого комуністичного майбутнього”, при реалізації масштабних цільових комплексних програм отримували результат, подекуди діаметрально протилежний тому, що задумувалось при їх плануванні та проектуванні. Проте ряд вчених продовжували шукати коеволюційний взаємозв’язок між суспільними та космічними процесами у їх циклічно-еволюційній динаміці.
Ще наприкінці ХVІІІ ст. засновник зоряної астрономії – англійський вчений Уільям Гершель, що побудував першу модель Галактики та відкрив планету Уран, зробив спробу встановити зв’язок між числом сонячних плям, неврожаями та цінами на хліб.
У 70-і роки ХІХ ст. його співвітчизник Уільям Джевонс (разом з економістами – австрійцем Карлом Менгером та швейцарцем Леоном Вальрасом заснував відому теорію маржиналізму) розвинув думку, що поведінка соціальних колективів у їх діяльності залежить від циклічних явищ на Сонці. Це допомогло йому пояснити економічні цикли не тільки у сільському господарстві, де вони пов’язані з прямим впливом сонячної активності на врожайність, а й у промисловості. До речі, маржиналізм, що став, можливо, найкардинальнішим переворотом у світовій економічній думці (визнання його на пострадянському просторі відбувається більш ніж через сторіччя після відкриття) було створено незалежно один від одного трьома вказаними вченими в одному й тому ж 1871 р. Цього ж року (він був наступний за максимальним за сонячною активністю у ХІХ ст. роком франко-пруської війни) пруський канцлер Бісмарк на переможній воєнній хвилі проголосив Німецьку імперію, а у Франції після падіння Другої імперії не стало й Паризької комуни. Наприкінці ХІХ ст. німець Мовес та француз Делоне також підтвердили підпорядкованість соціальної динаміки на Землі ритмічності в 11 років – що й відповідає сонячним циклам.
У першій чверті ХХ ст. дослідження впливу сонячної активності на біосферу та соціум провів російський вчений Олександр Чижевський (на це ще в часи революції 1917 р. звернув увагу і російський астроном Дмитро Святський). У 1924 р. Чижевський видав у Калузі книгу “Фізичні фактори історичного розвитку: вплив космічних факторів на поведінку організованих людських мас і на хід всесвітньо-історичного процесу, починаючи з V століття до Р.Х. і до нашого часу. Стислий виклад досліджень і теорій”. Саме цією роботою започатковано системні дослідження суспільних та природних процесів з оцінкою впливу на них космофізичних факторів. Однак головну працю О. Чижевського “Земля в обіймах Сонця” повністю було надруковано лише у 1995 р. – до сторіччя з дня народження вченого.
Завантажити реферат