Сторінка
8
Механізм спірале-циклічного історичного розвитку України-Руси, Московії та романовсько-радянської Росії простежується упродовж тисячоліття.
108-річні історичні цикли розвитку України-Руси, Московії та Росії-СРСР досить чітко розпалися на тріади 36-річних підциклів, за якими у різні періоди правили в Україні-Руси, Московії та Росії Володимир Святий, Ярослав Мудрий, Василь І, Василь II Темний, Іван Грозний, Петро І, Катерина II.
Та й у XX ст. в різних країнах з автократичними режимами нерідко саме 36-річний період був межею правління таких диктаторів, як Стреснер, Франко, Броз-Тіто (лише Фідель Кастро перевищив цю межу – вочевидь для того, аби цим підтвердити правило винятку). Не випадково, мабуть, що у Піфагора в його числовій піраміді саме число 36 (тетрактікс) займало найвищий щабель, а у Хлєбникова, за відкритим ним “основним законом часу”, в якому саме через 38 + 38 днів (36 років без 27 днів) настають історичні події, що змінюють вектор розвитку на протилежний. Тобто, фізичний час продовжує свій плин, а історичний час начебто зупиняє свій біг, щоб вибрати новий напрям соціально-політичного та економічного розвитку.
Таким чином, механізм соціоекогенезу має характер періодичного повторення хронометрично визначених періодів, кожен з яких поряд з відтворенням деяких рис минулого несе в собі інновації, які багато в чому зумовлюють майбутній розвиток суспільства. Геометрично на площині цей процес можна зобразити у формі циклоїди. Кожен соціальний чи економічний цикл має якісні відміни від попереднього, в надрах якого він і зароджується. Саме тому геометрично у просторі кожен такий цикл можна представити в іншій площині, і тоді весь процес матиме форму спіралі, на яку посилалися мудреці і вчені ще до нової ери, а її зображення зустрічається в античних храмах.
З урахуванням запропонованих теорій розглянемо 300-річний (1689-1989 рр.) цикл розвитку Російсько-радянської імперії, названий сучасним російським істориком Яковом Гордіним петровсько-більшовицькою ерою військово-бюрократичного правління в Росії. У ньому проявляється тріада 108-річних циклів, кожен з яких розпочинався в надрах попереднього і частково “перекривав” його, що вперше виявлено у “кондратьєвських довгих хвилях”. Причому від 300-річної ери Московського царства (1353-1653 рр.) петровсько-більшовицьку еру відокремлює 36-річний період, що розпочався з рішення останнього 1653 р. Земського собору (він був головним атрибутом влади в Московії) про возз’єднання з Україною, яке відбулося у січні наступного року.
Україна стала своєрідним ключем до імперії та її визначальною складовою. Вдало висловився ще в 1991 р. у “Московских новостях” Григорій Павловський з приводу проголошення Україною незалежності: “Припинилась Росія – імперська унія, що створена династією Романових з Московського царства та Гетьманської України. Якщо не зловживати історичними претензіями, сьогодні в Європі існує як мінімум дві російські держави: російсько-московська та україно-руська”. У світлі цього стає зрозумілішим те несприйняття України як самостійної держави, яке проявляють прибічники Великої Росії: без України втрачається імперський стрижень.
Саме через 36 років від цієї історичної події до влади в Росії прийшов Петро І, з правління якого й почався перший 108-річний історіометричний цикл петровсько-більшовицької ери. Петро І володарював 36 років, які склали перший історіометричний підцикл (1689-1725 рр.) або петровську епоху цієї ери. Від року його смерті до приходу до влади (1761 р.) Петра III змінилося п’ять імператорів та імператриць, але в розвитку Росії майже нічого не відбувалося. Історичний час неначе зупинився. Дуже влучно цей 36-річний період в історії Росії було названо епохою без часу (“безвременье”), коли “густота” історичного часу (у відповідності до козирєвської теорії часу як фізичної субстанції) різко зменшилась. Петро III менше року був при владі, але цей час фактично став перехідним до володарювання його дружини Катерини II, яка й завершила третій підцикл (1761-1797 рр.) першого 108-річного історіометричного циклу Росії її економічним та культурним піднесенням.
У надрах одного історіометричного циклу зароджується інший, який використовує нові технології, розроблені у попередньому, і які в комплексі зумовлюють розвиток суспільства у наступному циклі. Це стосується як економічних, технічних, так і соціально-політичних технологій і навіть революційних ідей. Саме таким для Росії став підцикл з 1789-го по 1825 рік.
Упродовж нього Катерина II, а потім і її син Павло І все зробили, аби наслідки Великої французької революції (1789 р.) ніяким чином не торкнулися Росії. Але війна 1812 р. з Наполеоном сприяла проникненню ідеї цієї революції в Росію, де на той час (за правління Олександра І) вже робилася Михайлом Сперанським спроба реформувати політичну систему. Учасники війни 1812 р. привнесли в Росію ще радикальніші ідеї реформування, які “визріли” в грудні 1825 р. у відкритий виклик самодержавству з боку “декабристів”. Таким чином, на розвиток реформаторських ідей Великої французької революції пішов перший 36-річний підцикл другого 108-річного історіометричного циклу розвитку Росії. Другий його підцикл (1825-1861 рр.) за правління Миколи І знову мав характер “безвременья”, наприкінці якого Микола-паличник розв’язав невдалу для Росії Кримську війну, а його син Олександр II усвідомив необхідність політичних реформ, які й розпочав з відміни кріпацтва у 1861 році (саме через 36 років після повстання “декабристів”, які вперше у Росії запропонували конституцію, що мала назву пестелівської “Російської правди”). А закінчився другий історіометричний цикл економічною реформою, яку граф Сергій Вітте, розпочавши на піку сонячної активності після смерті Олександра III (1894 р.), успішно завершив у 1897 р. введенням у дію твердої російської валюти – золотого рубля.
Третій і останній 108-річний історіометричний цикл петровсько-більшовицької ери розпочався 1881 р. з вбивства народовольцями царя-реформатора Олександра ІІ. Саме цей рік був реперним роком максимального приросту сонячної активності, як і рік приходу до влади через 36 років їх послідовників – більшовиків у жовтні 1917 р. Фактично остання подія саме і дала поштовх реалізації ідей поліцейської держави та “народної помсти ворогам”, які було закладено як самодержавством, так і народовольцями у попередньому підциклі. Вони і були “розкручені” більшовиками у концтаборах, “червоному терорі” та масових репресіях.
Через 36 років після жовтневого перевороту померли тиран Йосиф Сталін та його головний сатрап Лаврентій Берія (якщо рахувати за циклами Хлєбникова з дня розгону більшовиками Установчих зборів 19 січня 1918 р., то точно через 38 + 38 днів від цієї дати – 23 грудня 1953 р. Берію було страчено).
Завантажити реферат