Сторінка
6
Так, у Росії на підвищувальній хвилі першого кондратьєвського циклу (з початку 90-х років ХVІІІ ст. до кінця 40-х років ХІХ ст.) відбулися царський переворот з вбивством імператора Павла І, яким керував його син Олександр І, переможна для Росії вітчизняна війна 1812 року, зростання прогресивних настроїв у суспільстві. На знижувальній хвилі відбулося невдале повстання “декабристів” (цю невдачу можна пов’язати саме із запізненням на кілька років його початку) та вбивство на дуелях двох геніальних російських поетів Олександра Пушкіна та Михайла Лермонтова. Водночас на знижувальній хвилі цього циклу чи не вперше проявився культурний феномен таких геніїв і талантів, як Карамзін, Котляревський, Пушкін, Хомяков, Шевченко, Жуковський, Баратинський, Максимович, Язиков, Лермонтов, Костомаров, Грибоєдов, Кюхельбекер, Гоголь, Крилов, Чаадаєв, Юркевич, Тютчев, Сергій Соловйов.
На підвищувальній хвилі другого кондратьєвського циклу (з середини 40-х років до кінця 90-х років ХІХ ст.) відбулась програна Росією Кримська війна та здійснились революційні реформи Олександра ІІ. На знижувальній хвилі “прогресивного” царя-реформатора (наприкінці свого правління він видав антиукраїнський таємний Емський указ, що заборонив українське друковане слово) було вбито народовольцями, а з 70-х років розпочався “золотий вік” розквіту в Росії літератури, науки та утвердження їх у світі, що пов’язано з іменами видатних російських та українських мислителів і творців: Достоєвського, Драгоманова, Фета, Куліша, Некрасова, Мирного, Салтикова-Щедріна, Потебні, Тургенєва, Гончарова, Подолинського, Даля, Нечуя-Левицького, Сухово-Кобиліна, Островського, Франка, Лєскова, Леонтьєва, Менделеєва, Єфименко, Федорова, Володимира Соловйова, Льва Толстого, Лесі Українки, Чехова, Ковалевського, Короленка, Бехтерєва, Коцюбинського, Кареєва, Кистяковського, Струве, Туган-Барановського, Ключевського, Кримського, Овсянико-Куликовського, Лаппо-Данилевського, Вернадського, Мілюкова, Грушевського та багатьох інших. А закінчився цикл смертю Олександра ІІІ у 1894 р. й успішно та швидко проведеною за три роки Сергієм Вітте фінансово-економічною реформою з введенням твердої валюти – золотого рубля у 1897 р.
На підвищувальній хвилі третього кондратьєвського циклу (з середини 90-х років ХІХ ст. до середини 40-х років ХХ ст.) відбулися російсько-японська, потім перша світова війни, три російських революції та ще більша кількість переворотів в Україні, що переросли у громадянську війну. Водночас 10-20-і роки ХХ ст. пов’язуються з “срібним віком” російської літератури, насамперед з іменами поетів: Анненського, Бальмонта, Брюсова, Гіппіус, Іванова, Сологуба, Чулкова, Блока, Андрія Бєлого, Волошина, Саші Чорного, Ходасєвича, Кузьміна, Гумильова, Анни Ахматової, Цвєтаєвої, Мандельштама, Велімира Хлєбникова, Маяковського, Северяніна, Пастернака, Клюєва, Єсеніна, Заболоцького; а також прозаїків: Андрєєва, Аверченка, Вересаєва, Мережковського, Розанова, Сергеєва-Ценського, Горького, Шмельова, Купріна, Буніна, Алданова, Ремізова, Набокова, Замятіна, Пильняка, Булгакова, Бабеля, Зощенка, Пришвіна, Олексія Толстого, Шишкова, Еренбурга, Леонова, Каверіна, Шкловського, Тинянова, Гріна, Паустовського, Платонова, Олєші, Ільфа і Петрова та багатьох інших. На 20-ті роки припадає і культурне “українське відродження”, яке було знищене Сталіним та його сатрапами в 30-і роки.
Підвищувальна хвиля четвертого кондратьєвського циклу (з середини 30-х до початку 90-х років ХХ ст.) була означена сталінськими репресіями з піком страт у 1937-1938 рр., другою світовою війною. Розквіт літературних імен спостерігався вже тільки через десятиріччя після закінчення другої світової війни. На знижувальній хвилі циклу, після хрущовської “відлиги”, в радянській Росії “на другому диханні” засяяв геній Бориса Пастернака, якого, по суті, знищила радянська влада за присудження йому Нобелівської премії, та Анни Ахматової, а також Йосифа Бродського і Булата Окуджави (він сприймається як своєрідний культурний символ Росії кінця ХХ ст.) та багатьох інших. В Україні зірками такого ж рівня стали національні поети Василь Симоненко та Василь Стус. Якщо перший помер зовсім молодим, то смерть другого в радянському таборі, на відміну від Й. Бродського, що емігрував до США, зупинила розпочатий процес представлення його до Нобелівської премії, яку присуджують тільки при житті кандидата.
На друге запитання Шпенглера через десять років відповів видатний російський, а згодом американський соціолог Питирим Сорокін, друг Миколи Кондратьєва. Саме у 1927 р., коли доля востаннє звела їх в Університеті Міннесоти (США), де П. Сорокін викладав соціологію (М. Кондратьєв перебував у зарубіжному відрядженні), вийшла друком праця “Соціальна і культурна мобільність”, в якій П. Сорокін звернув увагу на 300-річні цикли Джоеля та Шерера, що найбільш стало проявляються в автократичних суспільствах – менш рухливих, ніж демократичні. Саме в таких європейських країнах, як Англія, Данія, Нідерланди, Іспанія та Італія династії правили понад 200 років. А династії Габсбургів, Гогенцоллернів та Оттоманів – навіть більш ніж 300 років. Як приклад 300-річного автократичного правління в Росії П. Сорокін наводить династію Романових, яка проіснувала з 1613 р. до початку першої світової війни – саме такий термін, після чого (через 3 роки) останній російський імператор Микола II зрікся престолу і був (ще через півтора року) разом з родиною розстріляний більшовиками.
Цікавим є погляд на цю подію Велімира Хлєбникова. У відповідності з відкритим ним “основним законом часу”, “самодержець Микола Романов був 16.VII.1918 р. розстріляний через 37 + 37 днів (12 років без 9 днів) після розпуску Думи 22.VII.1906 р.”, тобто страта царя та його родини більшовиками була “відповіддю”, своєрідною “розплатою” за його антидемократичні дії щодо розпуску І Державної Думи Росії. Перевірка цього твердження на достовірність нібито виявила помилку в розрахунках Хлєбникова: він не врахував 3 додаткових дні високосних років, що мали місце протягом 12-річного циклу. Проте подальший ретельний аналіз хронології подій вніс деякі уточнення. Насправді ж рішення про розпуск Думи було прийнято спочатку головою Ради Міністрів Росії Петром Столипіним, який узгодив його з царем 20.VII.1906 р. По тому почались відставки супротивників цього рішення і подія, яку офіційно проголосили 22.VII.1906 р., стала невідворотньою ще за два дні до того, як відбулась. Розстріл царя та його родини відбувся, навпаки, днем пізніше, ніж вказував Хлєбников, – у ніч на 17.VII.1918 р. Таким чином, “основний закон часу” В. Хлєбникова спрацював надзвичайно точно – день у день.
Завантажити реферат