Сторінка
1

Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант)

Культура глобалізованої Європи продовжує розширювати свої пошуки засобів виміру людського духу. Україна, вдивляючись у культуру минулого свого народу, також зайнята пошуками своєї ідентичності, аналізуючи танок, пісню, орнамент. Східна цивілізація красномовно підтвердила, що хореографія - це не лише мистецтво танку з усіма його специфічними особливостями. Це певний ритуал, за допомогою якого відбувається філософсько-естетичне освоєння дійсності.

Спеціалістам з проблем культури Китаю достоменно відомо, що культ безсмертних (сень жень) мав широке коло свого розповсюдження. Відомо й те, що загальновизнаними було лише вісім безсмертних. Атрибути восьми з часом входять до мотивів китайського орнаменту. Це: опахало, меч, гарбуз-горлянка, кошик з квітами, кастаньєти, залізний ціпок, сопілка, лотос. Атрибути закам’янілого у своїй безтурботності даоського святого з часом змінювались, збагачуючись новими деталями, наприклад, фочхенем (пристосування для обмітання пилу) тощо. Звертаємо увагу на те, що всі предмети повсякденного вжитку через призму ідеї того чи іншого міфу набувають символічного узагальнення, що й складало символічну реальність. Функція символу, що спричинив образ символічної реальності, обмежувалась самовдосконаленням. Через те такий символ вважався чи не другорядним. Отже, головне не сам предмет, а той образ, який він втілює. На питання про легендарні триноги, Вансунь Мань з сарказмом відповідає: "Сила не в триногах, а в доброчинності" [7, 180].

Згадуваний в атрибутах даосів кошик з квітами традиційно вважається символом можливості людини здійснити прорив до ідеалу. Адепти писали, що в такому разі особа буде бачити квіти, які падають на неї з неба. Але одночасно ваза з квітами була неодмінною умовою оформлення житлового приміщення. Скажімо, основна ідея роману Китайського Середньовіччя ("Квіти сакури у золотій вазі"), згідно переказу, виникла у автора тоді, коли він, гостюючи у свого керівника, поглянув на стіл, на якому переливалася розкішна квітучість у золотому сяйві. Подібними художніми засобами китайські майстри підносили житло людини до храму, а життя (повсякденну екзистенцію) до божественного. Буденне (помешкання) переростало у красу, гармонізувало з людиною, “підтягувало” її до високого (божественного): згідно мистецтву феншуй, тільки в красивому помешканні людина зможе жити вільним, щасливим життям. Світле помешкання має активізуючий вплив у процесі досконалення особистості, саме через квіти сакури (чи щось інше) індивід особистісно зіштовхується з об’єктами, що відповідають чи не відповідають його прагненню досягти мети. Так через складний механізм психічних процесів визрівають і усвідомлюються збудники естетичної діяльності особистості, які проявляються (крім усього іншого) і у тому, що роблять вони індивіда більш чуттєвим до емоційно впливим об’єктам, процесам і явищам.

Звернемо увагу на те, що в подальшому атрибути безсмертних стають символами щастя, тобто описують шлях самовдосконалення в естетично-етичних вимірах. Крім того, серед них багато предметів мають пряме відношення до мистецтва - від сопілки до кастаньєт. Означене дає підстави шукати філософсько-естетичне підґрунтя східної культури у мистецтві.

Названим підходом широко користується чань (дзен) буддійська культура, яка оперуючи символічними формами, закликає початкуючих митців та дітей (у чанській традиції не було практики відповідати на запитання учня, вони самі повинні знайти відповідь у природі) пройти шлях просвітлення через складання невеличких за обсягом віршів. Естетичне освоєння світу можливе лише при мімесісові, наслідуванні не людині, а природі:

"Вчіться сосні у сосни, бамбуку у бамбука.

Заглибившись у предмет, зрозуміти його природу, його почуття, тоді народиться вірш" [1, 25].

Наслідування природі породило доволі міцну світоглядну течію, яку прийнято називати даоською алхімією, “філософський камінь” якої - процес самовдосконалення. Цю парадоксальну думку треба довести. За концепцією Є.А. Торчінова світогляд даосів найповніше втілений у мистецтві у-шу [6]. У - шу фахівці з китайської культури трактують виключно як бойове мистецтво, яке з цієї причини не може бути основою для самовдосконалення, бо ж у класичному розумінні його головною метою є фізичне самовдосконалення, мета якого перемога, чи навіть знищення супротивника.

Спеціалісти китайської граматики ієрогліф (у) перекладають як "бойовий, військовий". Зустрічаються й думки, згідно яких виокремлені складові графеми дають підстави тлумачити ієрогліф (у) як "зупинити застосування зброї на великому держаку". Даоська недія ближче до нашого розуміння філософсько-естетичного світу китайського вчення. У сучасному Китаї поряд з назвою У-Шу часто використовується словосполучення Го-шу (національне мистецтво). Щодо реального двобою, завдання якого - перемогти супротивника, існує інший термін: Сань Да. Перед тим, як відправитись приступити до аналізу національного мистецтва (Го-Шу) з метою виявлення світоглядних концепцій даосизму та окреслити шляхи їх формування, повернемось до нами заявлених атрибутів, до тих виділених атрибутів безсмертних та до багатьох інших предметів, які використовуються в У-Шу в якості зброї. Відразу зауважимо, що більшість шкіл У-Шу використовують зброю для тренування тіла та духу. Зброя сама вчить володіти нею і тому навчена людина володіє й засобами протистояння. Зброя - то не обов’язково спис чи меч. Для даоса будь-яка ужиткова річ може стати зброєю, причому, щоб набути навичок в розкритті свого власного сутнісного “Я” важливо володіти методикою перетворення, тобто вміти наслідувати природному середовищу. Одночасно такі знання, уміння, навички допоможуть при необхідності пристосуватись, а то і протистояти світові, котрий порушує гармонію “Я” і “не-Я”. У двобої важливо враховувати потенційні можливості супротивника не - “Я”. Наступаючи, об’єкт показує недоліки суб’єкта, сила об’єкта - це слабкість суб’єкта і навпаки. Тобто, об’єкт треба шанувати як вчителя і суб’єкт повинен бути вдячним за таке навчання. В науковій літературі, зокрема у праці І.Турова, більш-менш докладно досліджується застосування зброї (на жаль, не подається, з якого китайського джерела був зроблений переклад) [5]. Увазі читача презентована таємна зброя монахів Шао-Ліня від капців до паличок для їжі (загалом 11 предметів). Вправи систематизовані та формалізовані у вигляді тао (ката), що загалом характерно для У-Шу. Традицію тао приписують відомому даосу Чань Сан-Фену (XIV ст.), який придумав танок для того, щоб навчити людей протистояти хворобам, жити довго та щасливо. Важливо врахувати те, що, згідно натурфілософських теорій, створюючи оточуючий світ, людина створює за його законами свій внутрішній світ (мікрокосмос). Формальні вправи середньовічного Китаю були настільки вдалим методом навчання, що зберегли свої традиції у сьогоденні.