Сторінка
3

Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант)

"стояти на нозі, тримаючи балку";

"стоячи на нозі, підтримувати дах";

"стоячи на нозі, підняти прапор";

"стоячи на нозі, плавити пігулку".

Підкреслюємо, всі ці рухи подібні і можна зробити висновок, що декларується головна даоська мета: створення легендарної пігулки безсмерття. Це нагадує "Розділи прозріння істини" Чжан Бо-дуаня:

"…[якщо] не шукаєш великого еліксира,

то як можна його зустріти?

"[хто сподівається], не плавлячи зустріти його,

той просто дурень" [6, 215].

Так адепт, задекларувавши свої наміри, підходить до межі освоєного світу, де відбувається битва з охоронцем (у Європейській культурі найчастіше лицар б’ється зі змієм). Треба зауважити, що архаїчна згадка про лицаря як народженого драконом на Заході, доволі докладно розкрита на Сході. Тому не дивно формування на такому етапі зооморфних образів, коли ініціант наслідує рухи драконів, тигрів, зміїв тощо. Найважливішими будуть наступні:

"Дракон рухається до печери";

"Вуж повзе до річки";

"Нести тигра на гору";

"Висмикнувши траву, вбити змію" тощо.

Привертає увагу чіткий розподіл свого освоєного та чужого неосвоєного світів, межами якого можуть бути річка, рослинний світ, гори, печери. Найкраще це ілюструє вправа, яка імітує рух дракона до печери. Стихіями дракона, як відомо, є повітря та вода, тому печера для нього фактично є образом труни. Наслідуючи образ дракона, людина помирала, щоб знищити цим свої недоліки та відродитись оновленою. У різні часи був різний неосвоєний простір і тому таке широке розмаїття образів. Спільним можна вважати те, що різне середовище персоніфікувалось в образи різних химер, які є однаково небезпечними. ("Змія у траві більш небезпечна, ніж тигр у горах"). З точки зору психоаналізу, ми підходимо до рівня Super Ego, тобто до тієї межі, за якою відбувається битва з Авторитетом.

Перемігши Авторитет, людина може вважати себе Надлюдиною на кшталт змальованої фантазією Ф.Ніцше. Але такий успіх не задовольняє умови міфологічної мандрівки. Незалежно від результату битви, Лицар долає межу освоєного і переходить у потойбічний світ. У подальшому, "вмерши" як людина, адепт здійснює міфологічну мандрівку таїнами потойбічного світу, що символізує занурення у підсвідоме (Id). Тут він має зустріч з різними витворами фантазії, одні з яких його випробовують, інші допомагають. Основні архетипічні образи на цьому рівні будуть теоморфними. Вони - як позитивні (I Фу та інші), так і негативні (Ба Ван (демон) та інші). Характерне наслідування I Фу (стрілець I): згідно міфам, він настільки вправно володів луком та стрілами, що зміг врятувати землю від засухи, влучаючи стрілою в самісіньке сонце. Саме згадка про цього культового героя, а потім бога, який відганяє нечисту силу, знайшла відображення у вправі:

"духовний постріл з лука",

яка стала основою всіх “внутрішніх” тао.

На цьому рівні здійснюється випробування адепта. Так, один рух має назву - "Гора Тай Шань падає на маківку. Хто зможе її утримати?"

У слов’янських ініціаціях подібний рівень передбачав дуже жорстокі вправи, в результаті яких були чисельні травми і, випадало, загибель адептів. Саме на цьому етапі найкраще засвоювалось мистецтво володіння зброєю. Характерну ознаку складало те, що людина досить швидко розуміла не стільки позитиви, скільки негативи грубої сили, на яку завжди могла знайтись інша, ще більш брутальніша сила. Історія вкотре переконує: не можна було на силі побудувати стабільність та передбачуваність суспільства. Треба легімітизувати стан речей на основі етичних норм та естетичних принципів.

Таке царство правди мали символізувати теоморфні образи даоських святих. Їх імена озвучують наступні вправи:

"Дун Бін рубає мечем",

"Цхай Хе переходить море",

"Кульгаючий Лі тримає двері",

"Чжан Го верхи на віслюці",

"Цао Годзю стукає у бань".

З точки зору Дж. Кемпбелла [2]., випробування і знущання над Героєм не може вважатися самодостатніми. Вони наближають надір (найнижчу точку мандрівки), нижче якої страждання неможливі. Як правило, саме тут і знаходиться прихований скарб, за який, власне, і точиться боротьба. За концепцією даосизму скарбом вважає засіб, який веде до безсмертя. У східній культурі за такий символ вважалася перлина. Відомі зображення драконів у жорстокому протистоянні за перлину. Цікаві історична довідка означеного двобою, який актуалізувався новими реаліями суспільного життя: спочатку цей сюжет відбивав боротьбу двох протилежних сил: чоловічої (яньської) та жіночої (іньської), потім боротьбу за Піднебесну двох династій: Мінської та Цінської. Наприкінці виконання тао, наслідуючи міфологічним первообразам, за своїм характером теоморфним, частково зооморфним та антропоморфним витворам людської уяви, адепт робить рухи типу:

"підняти перлину з-під ніг",

"Цзінь Тхон подає перлину" тощо.

Названі рухи робляться з чітко окресленою метою: "зібравши ліки, плавити пігулку", тобто отримати засіб безсмертя. Заключним етапом танку, що тематично наслідує той чи інший символ - повернення з винагородою, конкретніше: "Повернувшись, відкрити двері". Таким чином, знову маємо перетинання межі та повернення до звичного стану речей. Викладена концепція міфологічної мандрівки за допомогою національного мистецтва ("Го шу") показує, користуючись термінами класичного психоаналізу, як людина, занурюючись у підсвідоме, логічно організує свій життєвий досвід. Найбільш загальні організатори (архетипи), кодифіковані міфологічними образами, мають естетико-етичний вимір. Саме тому будь-яке мистецтво, особливо сакральне, дає людині широкі можливості для удосконалення. Логіка такого удосконалення закладена в природній сутності кожного: від наслідування першообразові до стирання межі між ним і самим виконавцем. Тобто, людина знаходить для себе форму, в яку намагається втиснути свою сутність і в той же час збагачує нову форму власним досвідом. Таке розуміння самопізнання людини носить катарсистичний характер: удосконалення (соціальне, етичне, естетичне і т.д.) відбувається під впливом не стільки зовнішніх, скільки внутрішніх чинників, тобто людина не стільки продукт суспільних відносин, скільки породження внутрішньо-духовного розвитку, заснованого на розумінні світу, пов’язаного з ним у дусі фромівського “мистецтва жити”.