Сторінка
1

Німецька філософія

У розвитку європейської культури XVIII ст. по праву важливе місце займає історія німецької думки. Іммануїл Кант і Фрідріх Шле-гель, Йоганн Гердер і Георг Гаман, Йоганн Фіхте і Фрідріх Шел-лінг, Георг Гегель і Людвіг Фейєрбах стали духовними символами великих змін, що переживала Європа з Великої Французької революції. Власне історія класичної німецької філософії бере початок у загальноєвропейському русі Просвітництва. Сформульовані на початку XVII ст. Рене Декартом фундаментальні принципи раціоналізму мислителі Просвітництва розповсюдили не тільки на пізнання, але й на всі сфери людської життєдіяльності: політику, мораль, мистецтво, релігію, освіту і мову, що розглядаються через призму всемогутності людського розуму. Просвітництво, писав Іммануїл Кант, «вихід людини із стану свого неповноліття, в якому знаходиться з власної вини. Неповноліття не що інше, як нездатність користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого». «Неповноліття з власної вини» складається не з нестачі розсудку, а в «бракуванні рішучості і мужності». «Май мужність користуватися власним розумом!» - такий девіз Просвітництва і Іммануїла Канта.

1. Суть та зміст Просвітництва

У Німеччині, як і в інших країнах Європи, Просвшшцтво в Німеччшп просвітництво захопило всі сфери духов- ного життя суспільства, хоча Просвітництво поширилось у Німеч чині пізніше, аніж у Франції і Англії, появившись на хвилі вільно думства. В середині XVIII ст. ідеї французьких просвітників, енциклопедистів європейського знання і виховання нової світської інтелігенції, суб'єкта енциклопедичної духовності, заволоділи розу мом німецьких мислителів. І якщо пафос французької освіти знай шов втілення у виданні «Енциклопедії» - тлумачного словника на ук, мистецтв і ремесла, а також в ідеї Великої Французької революціїновій людині - громадянинові, то пафос Просвіти знаходить своє відображення в теорії мистецтва Йоганна Вінкельмана і Готхольда Лесінга, в педагогічних ідеях Йоганна Песталоцці, в «Ідеї до філософії історії» Йоганна Гердера, «Загальній природній історії і теорії неба» Іммануїла Канта, теорії Нового Роману або людини, як «громадянина Світу» Фрідріха Шлегеля. Не маючи змоги впливати на соціально-політичний порядок, Просвітництво в Німеччині набуває характеру культурного руху і вражає багатством обдарованих людей і геніальних ідей. Вищою цінністю для німецьких просвітників стала ідея свободи, античність сприймається як втілення форми. Культ античності, характерний і для інших країн Європи, у Німеччині пустив дуже глибоке коріння.

На політичній карті Німеччини існували роздрібнені держави, для з'єднання і централізації яких тоді ще відсутні економічні, правові передумови. Поліси-держави Стародавньої Греції з їх незвичайною історією сприймались можливою демократичною перспективою розвитку Німеччини. Саме захоплення античністю -античною літературою, античними ідеалами - частина загальноєвропейського духу Відродження - епохи, що підготувала Просвітництво історично і духовно-емоціонально. Античність - альтернатива християнству, символ єдиного минулого Європи. Спираючись на такий символ, освіта замість догматичного однодумства і культурної ізоляції, пропонувала плюралізм ідей і зв'язок різноманітних національних культур у поновленій Європі. Духовна єдність європейської культури виявляється у великій кількості її індивідуальних проявів -самобутніх національних культур. Тоді ж у Німеччині зростає інтерес до власної культури - національної поезії, живопису, мови, історії німецьких народів. Великою популярністю користується ідея національно-культурної єдності. Так, в 70-ті роки XVIII ст. виникає, формується літературно-філософський напрям «Буря і натиск», що відіграли важливу роль у пробудженні національних почуттів. Особливо важливою національна ідея постає на початку XIX ст. на фоні зростання бонапартистських тенденцій в Європі, коли революційні війни Франції підходять до кордону німецьких держав. Тоді-то Фрідріх Шлегель писав: «Ні на що не скаржиться так німець, як на недолік німецького». Сила ж «німецької доброзичливості» - в німецькому мистецтві і науці, а тому «не Герман і Водан - національні божества німців, а мистецтво і наука». Так історія власної культури і сама ідея історичного розвитку стають предметом розгляду німецьких мислителів.

У 1784-1791 рр. вийшла в світ основна праця Йоганна Готфріда Гердера «Ідея до філософії історії людства», де викладена к'онцеп- ція історичної еволюції природи і суспільства. Історія людського роду починається з історії Планети. Йоганн Гердер описує її походження і місце в системі Всесвіту, посилаючись на працю свого вчителя Іммануїла Канта «Зональна природна історія і теорія неба або Спроба тлумачення будови і механічного походження всього Всесвіту, виходячи з принципів Ньютона».

У трактаті - головній праці раннього, так званого докритичного періоду творчості Іммануїла Канта, висловлюється гіпотеза про природний розвиток Сонячної системи і Землі. Іммануїл Кант вигукує: «Дайте мені матерію і я покажу, як із неї повинен з'явитися світ». Заперечуючи роль Бога, як зодчого Всесвіту, Іммануїл Кант все ж не зміг обійтись без Бога при поясненні органічного життя. Як можна зробити гусеницю із матерії, запитував Іммануїл Кант, адже «однієї механіки не досить для поняття важливості життя», безглуздо сподіватися на появу нового Ньютона, який пояснить походження стеблини трави звичайним шляхом. І вперше це спробує зробити Йоганн Гердер.