Сторінка
8
Діяльна активність суб'єкту, що пізнає, у Іммануїла Канта діло -дійство, Я у Йоганна Фіхте, творчий, художній початок у природі у Фрідріха Шеллінга, втілюються у Георга Гегеля в наукову систе- му - логіку розвитку в світі Абсолютного духу, в якій Георг Гегель знаходить місце всім існуючим уявленням про діяльно-творче дже-рело змін у світі. Концепція розвитку Абсолютного духу стає грандіозною системою єдності логіки світових процесів і людського буття в усьому його різноманітті. На поняттях розвитку і волі засновуються основні принципи побудови всієї логічної системи, а положення: розвиток є шлях до волі - у Георга Гегеля, насамперед, волі людського духу. Подібно тому, як природа у Іммануїла Канта мала своєю метою людину і її розум, а в християнстві людина та її дух є часткою Проведіння, Божественного задуму, воля людського духу, та у Георга Гегеля - вершина і основа всієї системи. Не випадково логіка Георга Гегеля називається спекулятивною, тобто абстрактною: підкреслюючи її духовне походження, а втіленням логіки вважається в кінцевому підсумку власна філософія.
Критикуючи Канта і Фіхте за суб'єктивізм, Георг Гегель, спираючись на ідею збігу онто- і філогенезу, говорить про типи культури як об'єктивно-історичні аналоги людського мислення. Мистецтво, релігія, філософія - це об'єктивні форми людського духу, через які людина реалізує і розкриває свою надіндивідуальну духовно-історичну суть. Об'єктивна або, висловлюючись мовою Георга Гегеля, спекулятивна суть людини дозволяє сформулювати відоме поняття методу (філософії, мислення, пізнання, свідомості). «Метод є не тільки вища сила чи, вірніше, єдина і абсолютна сила розуму, але вище і єдине його пробудження знайти і пізнати самого себе в усьому через самого себе. Метод - це розкриття можливостей, закладених у самому розумі людини - розумі, як спроможності вищого порядку, не зводимий до окремого індивіду. Метод - таке пізнання світу, яке є одночасно пізнання людиною самої себе, включаючи пізнання і самої спроможності пізнати світ». Метод Гегеля зв'язує з античним поняттям діалектики - таким розглядом речей, що охоплює всі нескінченні різноманіття, всі суперечності, що входять у визначення тієї чи іншої речі, включаючи і суперечності об'єктивного положення речей і їх суб'єктивного усвідомлення у людському розумі. Гегелівський діалектичний метод -це утримання в єдності всіх суперечливих моментів і, насамперед, суб'єктивне і об'єктивне пізнання. Основою такої єдності є уявлення про Абсолютний дух як логічний початок Всесвіту.
Історичним втіленням методу Георга Гегеля і завершенням розробки концепції панлогізму стала «Філософія духа». Георг Гегель писав: «Пізнай сам себе - ця абсолютна заповідь ні сама по собі, ні там, де висловлена історично, не має значення, тільки самопізнання, спрямоване на окрему спроможність, характер, схильність і справжнє є в людині». Дякуючи пізнанню, може піднятися від розгляду «випадкових особливостей людей до розуміння великих людських характерів, що справжня природа людини проявляє в нічим не спотвореній чистоті». Розкриття справжньої природи людини Георг Ге-гель, по суті, зв'язує з історією, вірніше, із історичною діяльністю людини, просте бажання, дикість чи грубість, свавілля неспроможні бути сферою історичного життя людських індивідів. Історія для людини - це форма духовно-вільного ставлення до світу і самого себе - вільного від випадковостей, якими для Гегеля виявлялися людські пристрасті, повсякденні проблеми, життєві безладдя, тобто все, що ще Іммануїл Кант назвав непідвладним людському розуму.
У контексті гегелівської філософії таким випадком ставало і життя окремої людини. Абсолютний дух не допускав самоцінності людського буття, не пробачав людині слабкостей і помилок. Воля є усвідомлена необхідність - ось висновок, до якого приходить Георг Гегель. Філософія ж - шлях усвідомлення - шлях до Волі, але до Волі саме гегелівського тлумачення. В «Філософії права» розуміння Волі одержує у Гегеля повністю конкретну історичну форму висловлення -Воля, що базується на законі громадянського суспільства - воля громадянина в правовій державі. За таку «бюргеризацію» волі, тобто уявлення про волю, як громадянську самосвідомість людини, крім того, ще з тодішньою німецькою специфікою - законослухняного обивателя, який мешкає в маленькому доглянутому містечку, Гегель не раз піддавав нападкам: «Що розумно, оте дійсне, і що дійсне, оте розумне!».
Апологія існуючого режиму - такий присуд, нерідко виноситься всій гегелівській філософії. Тим більше, якщо вірити біографам, то Гегель вдало поєднував в одній особі великого філософа і дрібного обивателя. Але сам Гегель неодноразово давав пояснення з приводу тези, що досить ясно показує, чому його Абсолютний дух раптом перетворює волю людини в волю законослухняного дрібного буржуа. «Завдання філософії - осягнути оте, що є, тому що оте, що є, є Розум . Що ж стосується окремих людей, то дійсно, кожний із них син свого часу; і філософія є також осягнена в думці . Настільки ж безглуздо допускати, що яка-небудь філософія може вийти за межі сучасного їй світу, наскільки безглуздо допускати, що індивід здатний перестрибнути через свою епоху, свій Родос». Дійсно ж, завершенням гегелівської філософії стає принцип «обмирщення» філософії і волі, основою якого виступає прихильність симпатії людини до свого часу: воля -це спроможність залишатися людиною чи, як говорив Іммануїл Кант, чуття належності до людства. Висновок Георга Гегеля не новий для німецької класичної філософії, вершиною якої називали його «Абсолютний ідеалізм», але Георг Гегель і не прагнув до новизни. Побачити результат із точки зору його становлення, мету із точки зору її втілення - такий зміст і велика вдача всієї гегелівської філософії.
Завантажити реферат