Сторінка
3
ХІІ-ХІІІ стст. - епоха бурхливого розквіту німецької мови і поезії. Німецька мова володіла такою загальною культурою, силою і багатством, і разом з тим м'якістю і зачарованістю, яких їй навряд чи вдасться знову досягнути. Правда, серед мистецтва мови переважно практикувалось тільки мистецтво поезії. Саме ж велике, що, з точки зору мови, створено відтоді, як загинуло старе мистецтво поезії, - це теософія Якоба Беме. Але й теософія не змогла б виникнути, сформуватись без лютерівського перекладу Біблії. Не випадково Готхольд Лес-сінг, Генріх Гейне і Георг Гегель підкреслювали, що Мартін Лютер розбудив у німецькому народі проблему людської гідності, звернувшись не просто до Розуму людини, але й до Розуму німецького народу.
У ХУІ-ХУІІІ стст. біблія Мартіна ~Люте-ра (1483~1546 рр.) стала найпопулярнішою німецькою книгою, що з захопленням чита ли майже в кожній сім'ї, хоча Біблія Мартіна Лютера і не була першим перекладом. На початку XVI ст. вже існувало 14 верхньонімецьких, 4 нижньонімецьких і 4 нідерландських відносно повних видань Священного писання, їх недоліки в тому, що, по-перше, переклади Біблії своєрідні кальки з канонічного латинського перекладу Вульгати, а, по-друге, не виходили за рамки місцевих мов і наріч. Мартін Лютер у перекладі активно користувався методами гуманістичної філософії (Лоренцо Валлі) і перекладав не з латинського тексту, а з давніших грецької і стародавньоєв-рейської. Окрім того, Мартін Лютер ураховував з'єднані мовні тенденції в німецьких наріччях, що почали набирати силу на німецьких землях і збагачували мову. Переклад Біблії Мартіна Лютера сприяв формуванню національної письмової мови і дозволив діячам вітенберзької реформації висунути вимоги всезагального початкового навчання. Перекладацька діяльність поступово переростала в широку культурно-освітню політику, створила сприятливий ґрунт в Німеччині для гуманістичних ідей європейської Просвіти.
Релігійному реформатору і видатному мислителю, громадському діячу Мартіну Лютеру, який жив на початку XVI ст. в Німеччині, популярність принесли його 95 тез, спрямованих проти торгівлі індульгенціями католицькою церквою. Основний мотив Тез, оприлюднених у Віттенберзі, - мотив внутрішнього каяття людини і жалю до неї, які Мартін Лютер протиставляв всякій зовнішній активності людей, будь-яким справам, подвигам і заслугам. Тези, по суті, стали маніфестом християнського «самозневаження людини». Визнаючи каяття, як центральну і наскрізну частину християнського життя, Мартін Лютер став на шлях несприйняття всіх визначених церквою спокутованих гріхів. Зло, що вражає церкву, корениться не тільки в тому, що на місце аскетизму, монастирської покірності, моральних жертв, принесених людиною Богу, римська церква поставила сумнівні грошові виплати, а в тім, що церква загалом поставила жертву на середину своїх відносин між людиною і Богом. Людське каяття -акт, що веде до морального відродження індивіду, проголошував Мартін Лютер, протиставляючи його спокутованим жертвам.
Традиційне середньовічне католицьке поняття людини складається з того, що людина є істота грішна за своєю природою. Людині надається змога перебороти середньовічний параліч «ушкодженості гріхом», бо людина грішна і своєю поведінкою завинила перед Богом, але людина і соромлива, і визнає свою недосконалість і нікчемність. Загострююча свідомість гріха - прообраз нової християнської етики, що вимагала від людини, щоб вся енергія ненависті до зла знімалась із світу і поверталась усередину. Мартін Лютер оголошує помилковим фундаментальне положення католицизму про станово-кастовий поділ людей на священників і мирян, кажучи, що ніякий особливий стан Євангелією не передбачається. Сором, совість, визнання гріховності своєї природи, тобто єдність людського розуму і віри, виявляється єдино можливим посередником між людиною і Богом. Звідси виникає принцип всезагального священства і права кожного на тлумачення Біблії. Звернення до людського Розуму - загальному для всіх і неминуче обмеженому -приводить Мартіна Лютера до критики церковних таїнств і заперечень необхідності особливої «таїнственної» мови Біблії, тобто канонічного трактування біблейського тексту і привілейованого положення латинської мови, що вважалася мовою церковних таїнств і Священного писання. Мартін Лютер піддає критиці саму відмінність канонічнихл єретичних трактувань християнства, а також схоластичну філософію як втілення догм римської церкви, приходить до висновку про докорінну різницю Віри і Розуму і неможливості обґрунтувати віру за посередництвом розумних доказів. Сфера Розуму - це мирське, поцейбічне, об'єкт Віри - потойбічний світ, Бог. За відмінність сфер Розуму і Віри, проведену Мартіном Лютером, його названо в XIX ст. Кантом XVI ст.
Простота протестантизму, протипоставлена Мартіном Лютером багатству і розвиненості католицької церкви, не випадково торкала-ся змісту християнських таїнств, найбільшим з яких стало таїнство єднання Людини з Богом, що становить саму суть релігійних почут-тів, суть Віри. Задовго до Мартіна Лютера проблема Віри і єднання Людини з Богом не один раз переосмислювалась християнством, що породжує нескінченну численність єретичних вчень. Плодом роздумів стала і середньовічна містична філософія, що мала значний вплив на Лютера ще в юності. І хоча набагато пізніше Мартін Лютер оголосив війну містико-спиритуалістичному богопізнанню, в його критиці філософської схоластики багато хто вбачав вплив німецького містичного богослов'я, особливо вчення Мейстера Екхарта і Йоганна Таулера.
Католицька містика, що одержала класичну форму в Середньовіччі, мала довгу і заплу тану історію, її найближчі корені в елліністичному неоплатонізмі, що влився із античності в християнство/ Діонісій Ареопагіт на Сході і Скот Еріугена на Заході - стовпи ранньохристиянських містичних вчень. В XIV ст. містичне вчення в німецьких теологів досягло найвищого розквіту. Бернар Елворсь-кий, Альберт Великий, Франциск Ассизький, Гертруда Хельфтська, Мехтільда Магдебургська, Сузо і Хома Кемпійський, Мейстер Ек-харт, Йоганн Таулер і Катаріна Генуезька надали містичній теології форму злагодженого вчення. Центральні поняття німецьких містиків - любов і єднання. За допомогою таких понять містики описували суть Божества, що ототожнювалося з абсолютними релігійними почуттями: Бог - це спокійний спокій всього.
Завантажити реферат