Сторінка
1
Етимологічне "діалектика" (від грецьк. dialektike) означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання.
Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він наголошував, що діалектика осягає світ в єдності протилежних визначень у саморусі, саморозвитку.
Вона вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їхню сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого й повного його розуміння.
Метафізика, навпаки, розглядає речі, явища та їх мислені відображення, поняття окремо одне від одного, як відокремлені, між собою не пов'язані (або пов'язані лише зовнішніми відношеннями). Вона аналізує речі, явища, а також поняття поза процесом розвитку, як за своєю суттю незмінні (а якщо й визнає розвиток, то спрощено, поверхово, не розкриваючи його сутності й рушійних сил).
Діалектика ж виходить з того, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній необхідно розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми Імпульсами й охоплює не лише поступові зміни, еволюцію, а й перериви поступовості, якісні стрибки, появу нового.
Теорія розвитку визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого й тому звертає головну увагу насамперед на дослідження цих суперечностей.
Метафізика вважає речі і явища різними самими по собі, самототожними, позбавленими внутрішніх протиріч. Нею визнаються лише зовнішні суперечності — між різними предметами, а також протиріччя формально-логічні, що виникають внаслідок непослідовності думки.
Починаючи з античних часів, різні мислителі вкладали в поняття "діалектика" різноманітний зміст: то як теорія розвитку, то як теорія пізнання (гносеологія), а то як наука про загальні закони й форми руху мислення (діалектична логіка). З цього можна зробити висновок, що діалектика розвитку об'єктивної та діалектика суб'єктивної реальності якщо й не збігаються, то в чомусь єдині. Згодом діалектику об'єктивної реальності почали називати об'єктивною, а діалектику суб'єктивної реальності — суб'єктивною. Г. Гегель на ідеалістичній, а В. І. Ленін на матеріалістичній основах обґрунтували, що діалектика як теорія розвитку, теорія пізнання, діалектична логіка єдині й що їх закони та співвідносні категорії за змістом збігаються, будучи різними за способом буття.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми).
До першого потрібно зарахувати діалектику стародавніх (Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоча іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Відомо, що другою формою діалектики була ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.
Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку.
Діалектика, що ґрунтується на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є справді повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики одночасно як законів буття і законів пізнання можливі лише за умови, коли зрозуміла й досліджена роль суспільно-історичної практики як основного і визначального ставлення людини до об'єктивної дійсності.
Це вчення має свою структуру, її елементами є поняття, що охоплюють структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять необхідно з'ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно з'ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові частини, елементи.
Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають підвалини буття й пізнання, виражають їхні найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи й спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.
Основними принципами діалектики є принцип взаємозв'язку та принцип розвитку. Проте існують й інші. Про деякі з них йтиметься далі.
Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все у світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.
Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і різноманітність світу. У них знаходить своє вираження матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний зі зв'язків предмет перестає бути собою.
Завантажити реферат