Сторінка
3
Закони діалектики невіддільні від категорій. З одного боку, будь-який закон виражається за допомогою категорій. З другого — відношення між категоріями (причина і наслідок та ін.) є логічним вираженням певних закономірностей. Категорії матеріалістичної діалектики становлять систему, в якій вони взаємопов'язані, переходять одна в одну, одна з одної випливають і таким чином відображають зв'язки й розвиток самої дійсності.
Для глибокого розуміння взаємозв'язку та логічної послідовності категорій необхідно пам'ятати, що вони є підсумком, узагальненням всієї історії людського пізнання, логічними віхами на шляху духовного освоєння людиною світу. Категорії — це ступені пізнання, які виражають його рух від явища до сутності, від менш глибокої сутності до щораз глибшої, від неповного знання до все більш повного і всебічного, від абстрактного до конкретного, багатого на зв'язки та визначення.
Як обґрунтував Гегель, діалектика проявляється одночасно в ролі теорії розвитку, гносеології та діалектичної логіки. Як теорія розвитку вона досліджує сутність, загальні закони будь-якого розвитку, в системі своїх понять дає концептуальну модель розвитку, осягнутого в його сутності. Це стало можливим завдяки тому, що рух як спосіб буття цілісних матеріальних
систем на вищому рівні розгляду був зрозумілий як послідовний процес самоперетворення систем, процес переходу на нові рівні цілісності, що характеризуються взаємообумовленими диференціацією та інтеграцією. Закони діалектики, вся послідовно розгорнута система категорій і є вираженням, розкриттям, обґрунтуванням цілісної наукової концепції розвитку.
У розумінні Гегеля і Маркса діалектика включає в себе й те, що називається теорією пізнання, тобто дослідження того, як в пізнанні людини все ширше, глибше, повніше й точніше відображається невичерпна дійсність, що постійно розвивається, в яких формах, за якими законами здійснюється цей процес.
Теорія пізнання вивчає діалектику суб'єкта й об'єкта в процесі пізнання, в основі якого лежить практична взаємодія людини з предметним світом (діалектика перетворення людиною світу).
Вона вивчає рух від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це шлях пізнання істини, об'єктивної реальності. Сюди включається діалектика чуттєвого і раціонально-логічного, а також діалектика інтуїтивного і дискурсивного.
Гносеологія розглядає процес пізнання, осягнення об'єктивної істини в його діалектичній сутності як щораз більше наближення до абсолютної істини через ряд відносних істин. Це — специфічний різновид діалектики, хоча гносеологія на основі практики підходить до виявлення загальних законів і форм думки, що осягає істину й ідеально відтворює дійсність. Цим самим вона виступає вже як логіка, тобто наука про правильне мислення.
Остання і є саме діалектикою, що проявляється як логіка, як загальна теорія руху й розвитку людського мислення, за допомогою якого людина пізнає світ. Логіка досліджує, в яких формах мислення (поняттях, судженнях тощо) і за якими законами здійснюється цей розвиток. На відміну від формальної логіки, форми думки, що досліджуються діалектичною логікою, не абстраговані від змісту, а є змістовими формами, які виражають найзагальніші властивості, зв'язки, характеристики самої дійсності, що розглядається в її розвитку. В цих формах думки сконцентрована й резюмована вся історія людського пізнання світу, кристалізована структура людської думки, що ідеально відтворює структуру об'єктивної реальності. Саме в такому розумінні логіка й збігається з теорією пізнання, з відображенням людиною природи, яка вічно рухається й розвивається.
Діалектична логіка за своєю суттю збігається й з діалектикою як теорією розвитку, оскільки загальна теорія розвитку виражена у вигляді системи тих самих понять, які одночасно відображають об'єктивні форми й закономірності розвитку всієї дійсності та є формою думки, яка пізнає цю дійсність.
Іншими словами, діалектика за змістом є загальною теорією пізнання, а за формою — системою понять, що послідовно розвиваються, як рух думки, що осягає дійсність, — тобто є логікою. У свою чергу, логічні форми, за допомогою яких ми осягаємо світ, є одночасно і формами буття, і розвитку світу. І хоча логічні поняття суб'єктивні, вони водночас виражають і речі в собі. Природа і конкретна, й абстрактна, явище і сутність, мить і відношення. Поняття хоч і суб'єктивні, проте об'єктивні в цілому, в процесі, в підсумку, в тенденції, в джерелі. Діалектика як система є аналогом дійсності.
Таким чином, об'єктивна діалектика на основі практики відображається в суб'єктивній діалектиці. Спочатку суб'єктивна діалектика мала неусвідомлений характер, проте з часом думка людини стала предметом дослідження. У XIX ст. створюється діалектика як вчення. Воно стало своєрідним підсумком, логічно цілісним і послідовним синтезом всієї історії теоретичного освоєння світу й одночасно історією пізнання думкою самої себе, своїх форм і законів, які відображають форми і закони розвитку об'єктивної дійсності. В ролі такого вчення діалектика і є одночасно загальною теорією розвитку, теорією пізнання та логікою.
У своїй внутрішній основі і світоглядній спрямованості вона єдина; у предметному вираженні, засобах застосування й формах виявлення — і багатомірна, й різноманітна. Лише система принципів, законів і категорій описує розвиток конкретно.
Список використаної літератури:
1. Босенко В. А. Актуальные проблемы диалектического материализма. — К., 1983.
2. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973.
3. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 1-3. — М., 1974. — Т. 1. Наука логики.
4. Голубенка В. П. Необходимость и свобода. — М., 1974.
5. Диалектическое противоречие. — М., 1979.
6. Диалектика отрицания отрицания. — М., 1983.
7. Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.
8. Звиглянич В. А. Логико-гносеологические и социальные аспекты категорий видимости и сущности. — К., 1980.
9. Законы и принципы материалистической диалектики. — К., 1989. W-Ильенков Э. В. Диалектическая логика. — М., 1984.
10. Кириллов В. И. Логика познания сущности. — М., 1980.
11. Кедров Б. М. Беседы о диалектике. — М., 1989.
12. Конкин М. И. Проблема формирования и развития философских категорий. — М., 1980.
13. Ленін В. I. Карл Маркс. Повне зібрання творів. — Т. 26.
14. Ленін В. І. Філософські зошити. Повне зібрання творів. — Т. 29.
15. Маркс К. Післямова до другого видання першого тому "Капіталу" // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 2.
Завантажити реферат