Сторінка
2
Природа перебуває в стані безперервного розвитку від низьких ступенів до вищих, твердив Йоганн Гердер. Це можливо лише завдяки силам природи. Так, життя виникло у воді. Існували різноманітні з'єднання води, повітря, світла перед тим, як сформувався перший рослинний, а потім тваринний організм. Безліч форм живого виникло і загинуло, поки нарешті не появилась людина «як вершина розвитку Землі». На відміну від тварин, людина слабка, позбавлена інстинктів істота. Але саме ця слабкість дозволяє їй розвинути іншу здатність, подаровану природою, - кмітливість, інтелект в потенції. Безперервне вдосконалення - характерна риса людини. Живі людські сили - рушійна пружина всієї людської історії. Розвиваючи думку про природне походження мови, мислення, Йоганн Гердер приходить до концепції історичної еволюції, в якій історія суспільства пристає до історії природи. Поняття прогрес постає як нескінченний ланцюг історичних перетворень у світі. Прогресивний розвиток ніколи не знає меж, відрізняє людину від тварин, змушуючи людину з її слаб-костями об'єднуватися з іншими людьми. Родинні стосунки, відсутні в тваринному світі, це суто елементарні суспільні стосунки. Без суспільства людина здичавіла б. Розвиваючись, суспільство удосконалює і мову. Прогрес мови такий же нескінченний, як і розвиток самого суспільства. Розглядаючи національні особливості різнома-нітних культур і спадкоємність у культурному розвитку, Йоганн Гердер називає історію «вихователькою людства». Проте на питан ня: «Чи виникло, сформувалось людство природно», Йоганн Гердер відповідає негативно. В «Ідеях і філософії історії людства» згадує про «божественні плани», «провидіння» Бога, як «законодавчого проекту світу». Можливо, позиція у питанні про походження людства -форма «філософської дипломатії». Адже Йоганна Гердера неодноразово звинувачували в атеїзмі. Можливо, це двоякість епохи і самого Йоганна Гердера, священника, який високо піднявся по щаблях церковної ієрархії. Частково за двоякість, частково за загальний пафос вчення всезагального історизму, концепція Йоганна Гердера зазнала серйозної критики. Ініціатором критики став Іммануїл Кант, який назвав намагання Йоганна Гердера «легковажною зухвалістю». Несприйняття гердерівського історизму Іммануїлом Кантом пояснюється загальними тенденціями в німецькій культурі, пов'язаними з формуванням зовсім нової для Європи концепції мислення – німецької класичної філософії. Така тенденція ознаменована переломом у творчості самого Іммануїла Канта - переходом на позиції «трансцендентального ідеалізму». Кантівське поняття критики стало специфічно німецькою формою переосмислення просвітницького історизму.
У 90-х роках XVIII ст. у Німеччині формується романтизм - філософсько-літератур ний напрямок. Одним з видатних теоретиків німецької романтичної школи став Фрідріх Шлегель (1772-1829рр.) - творець і редактор журналу «Антей». На сторінках журі налу Фрідріх Шлегель сформулював одну із основних ідей німецького романтизму - ідею універсальної нової культури, сповненої духом критики і безперервного вдосконалення, що поєднує науку і мистецтво, поезію і філософію, історію і культуру. Основа універсальної нової культури - всеосяжна духовна еволюція, головна роль у якій відводиться німецькій поезії і філософії. Носієм нової культури, завдяки Фрідріху Шлегелю, повинна стати багатостороння, цілісна, відкрита всьому світу особа - суспільний письменник, громадянин світу, що пройнявся духом вільного поступального руху, товариськості, універсальності. Форма ставлення особи до світу розкривається в поняттях іронія - продуктивна напруженість, основа творчого процесу; рефлексія - основа іронії, закладена в діяльності людського Я; критика - завершений метод творчості; цинізм - критично неупе-реджене до загальної, частіше умовної моралі; ліберальність - свобода умонастрою; гра, дотепність - здатність творчого комбінування, тобто здатність продуктивного відображення, цілковито необхідна для філософії і науки.
Концепція нової універсальної культури конкретизується Фрід-ріхом Шлегелем у понятті прогресивна універсальна поезія, що призначена поєднати поезію і філософію, спонтанну творчість і критику, поетизувати життя і одночасно з'єднати життєвість поезії і філософії. Прогресивна універсальна поезія називається Фрідріхом Шлегелем романтичною поезією, подібно поезії роману, як провідного літературного жанру сучасності, та трагедії у греків і сатирі у римлян. Сам термін - романтична поезія - розкриває просвітницьку основу теорії Фрідріха Шлегеля. Першопочатково термін означав стару літературу на народних, вульгарних наріччях - в Середньовіччі так називали європейські мови, на відміну від літератури на класичній латині. Далі термін набуває хронологічного значення і застосовується в літературі романтичної епохи - Середньовіччя і епохи Відродження. Відповідно поняття роман означало твір, викладений народною мовою (не на латині), переважно із романтичної групи, а також і середньоверхньонімецькою. Отже, поняття роман, романтична поезія охоплювало філософські твори, написані європейською мовою, що розвивалася.
Бурхливий розвиток народної німецької мови — явище не зовсім звичайне навіть для Європи, а тим більше для Німеччини, де ще у вжитку переважала латинська мова. Звернення до європейських мов, що раніше вважалися вульгарними наріччями, стає особливо актуальним в Європі в епоху Просвітництва і одержало незвичайний резонанс саме в Німеччині. Німецькі романтики, як ніхто інший, відчули знамення нової епохи і нового світогляду. Роман, тобто науковий, літературний, філософський твір на одній із європейських мов (німецькій), мислився як поетичний орган нової культури, подібно «Іліаді» Гомера в античній Греції або Біблії, що втілив образ думки і мови Середньовікової християнської Європи. Новий романтизм, писав Георг Гегель, повинен стати енциклопедією, тобто історією духовного становлення європейської людини. Ідеальний роман думався не просто як якийсь конкретний твір, а як такий собі синтез науки, мистецтва, філософії, релігії і життя - нова Біблія європейського світу. Безпосередньо об'єктом осмислення стала вся сучасна романтизму німецька література. Не дивно, що романтизм розбудив глибокий інтерес до культурної історії німецької мови, образів німецької культури і філософії. Зростає інтерес не тільки до літературної діяльності Мартіна Лютера - зв'язаний з перекладом тексту Біблії на німецьку мову, але й до творчості середньовічних німецьких містиків, відкинутою на другий план класичною християнською ортодоксією. Ідеї лютеранського протестантизму і німецької містичної філософії, відроджені піднесенням національної культури, зробили істотний вплив на своєрідність розвитку німецької філософської думки.
Завантажити реферат