Сторінка
10
Валютна сфера на відміну від матеріального виробництва найбільшою мірою тяжіє до інтеграції. Елементи валютної інтеграції в Західній Європі формувалися задовго до створення ЄС. Західноєвропейської інтеграції передували угода про багатосторонні валютні компенсації між Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом і приєднались до них із 1947 р. західними окупаційними зонами Німеччини: угоди 1948 і 1949 р. про внутрішньоєвропейскі платежі і компенсації між 17 державами ОЕСР: Європейська платіжна спілка (ЄПС) - багатосторонній кліринг 1950-1958 р.; уведення конвертованості валют у 1958 1961 р.
Поступово склалися умови для валютної гармонізації - зближення структур національних валютних систем і методів валютної політики: координації - узгодження цілей валютної політики, зокрема шляхом сумісних консультацій: уніфікації - проведення єдиної валютної політики. Проте процес справжньої валютної інтеграції починається на стадії створення економічної і валютної спілки, у межах якого забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, капіталів, валют на основі рівних умов конкуренції й уніфікації законодавства в цій сфері. Процес інтеграції включає декілька етапів, спрямованих на створення єдиного ринку і на цій базі економічної і валютної спілки.
У 1958-1968 р. (“перехідний період”) була утворена митна спілка. Були скасовані мита й обмеження у взаємній торгівлі, впроваджений єдиний митний тариф на ввіз товарів із третіх країн із метою огородження ЄЕС від іноземної конкуренції. До 1967 р. склався аграрний загальний ринок. Введено особливий режим регулювання сільськогосподарських цін. Створено аграрний фонд ЄС із метою модернізації сільського господарства і підтримки фермерів від руйнування. Митна спілка доповнювалася елементами міждержавного узгодження економічної і валютної політики. Були зняті багато обмежень для прямування капіталу і робочої сили.
Проте інтеграція в сфері взаємної торгівлі промисловими й аграрними товарами послабила національні системи державного регулювання економіки. Назріла необхідність створення наднаціональних механізмів, що компенсують. У цьому зв'язку країни ЄЕС прийняли в 1971 р. програму поетапного створення економічної і валютної спілки до 1980 р. При розробці її проекту зіткнулися позиції “монетаристів”, що вважали, що спочатку треба створити валютну спілку на базі фіксованих валютних курсів, і “економістів”, що пропонували почати з формування економічної спілки і віддавали перевагу режиму плаваючих валютних курсів. Ця суперечка завершилася компромісним рішенням глав урядів ЄЕС у 1969 р. у Гаазі про рівнобіжне створення економічної і валютної спілки. Поетапний, прийнятий 22 березня 1971 р. Радою міністрів ЄЕС, був розрахований на 10 років.
На першому етапі (1971-1974 р.) передбачалися звуження границь (до +1,2%, а потім до 0) коливань валютних курсів, уведення повної взаємної оборотності валют, уніфікація валютної політики на основі її гармонізації і координації, узгодження економічної, фінансової і грошово-кредитної політики. На другому етапі (1975-1976 р.) намічалося завершення цих заходів. На третьому етапі (1977-1979 р.) передбачалося передати наднаціональним органам “Загального ринку” деякі повноваження, що належали національним урядам, створити європейську валюту з метою автоматичного вирівнювання валютних курсів і цін на базі фіксованих паритетів. Планувалися створення єдиної бюджетної системи, гармонізація діяльності банків і банківського законодавства. Ставилися задачі заснувати загальний центр для рішення валютно-фінансових проблем і об'єднати центральні банки ЄЕС по типу ФРС США для гармонізації грошово-кредитної і валютної політики.
Процес валютної інтеграції в цей період розвивався по таких напрямках: міжурядові консультації з метою координації валютно-економічної політики; спільне плавання курсів ряду валют ЄЕС у звужених межах (“європейська валютна змія”); валютна інтервенція не тільки в доларах, але й у європейських валютах (із 1972 р.), щоб зменшити залежність ЄС від американської валюти; уведення європейської розрахункової одиниці (ЕРЕ), прирівняної спочатку до 0,888671 г чистого золота, а з 1975 р. - до кошика валют ЄЕС; формування системи міждержавних взаємних кредитів із метою покриття тимчасових дефіцитів платіжних балансів і здійснення розрахунків між банками; створення бюджету ЄЕС, що значною мірою використовується для валютно-фінансового регулювання аграрного “Загального ринку”; установлення до 1967 р. системи “зелених курсів” - фіксованих, але періодично змінюваних в області ціноутворення і розрахунків при торгівлі сільськогосподарськими товарами; ці курси відрізняються від ринкових і центральних курсів валют країн “Загального ринку”; уведення системи компенсаційних валютних сум - податків і субсидій у формі надвишки або знижки до єдиної ціни на аграрні товари, що до введення ЕКЮ встановлювалися в сільськогосподарських розрахункових одиницях, рівних долару і що перераховуються в національну валюту по “зеленому курсу”; заснування міждержавних валютно-кредитних і фінансових інститутів - Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), Європейського фонду розвитку (ЄФР). Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) і ін.
Незважаючи на деякі зрушення в інтеграційному процесі, із 1974 р. план потерпів провал. Це було обумовлено розбіжностями в ЄС, зокрема між національним суверенітетом і спробами наднаціонального регулювання валютно-кредитних відношень, диференціацією економічного розвитку країн-членів, кризами 70-х - початку 80-х років і інших чинників. Тривалий застій інтеграції в ЄС продовжувався із середини 70-х до середини 80-х років.
Режим “європейської валютної зміїв” виявився малоефективним. тому що не був підкріплений координацією валютно-економічної політики країн ЄЕС. У результаті часто змінювалися курсові співвідношення з метою зменшення спекулятивного тиску на окремі валюти. Деякі країни залишали “валютну змію”, щоб не витрачати свої валютні резерви для підтримки курсу валют у вузьких межах. З середини 70-х років одні країни (ФРН, Нідерланди, Данія. Бельгія, Люксембург і періодично Франція) брали участь у спільному плаванні валютних курсів.
Інші (Великобританія, Італія, Ірландія і періодично Франція) віддавали перевагу індивідуальному плаванню своїх валют.
Наприкінці 70-х років активізувалися пошуки шляхів створення економічної і валютної спілки. У проекті голови Комісії ЄС упор був зроблений на створення європейського органу для емісії колективної валюти і часткового контролю над економікою країн - членів ЄЕС. Ці принципи валютної інтеграції були призначені в основу проекту, запропонованого Францією і ФРН у Бремені в липні 1978 р. У результаті затяжних і важких переговорів 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС). Її цілі такі: забезпечити досягнення економічної інтеграції; створити зону європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайській валютній системі, заснованої на доларовому стандарті; захистити “Загальний ринок” від експансії долара.